1967 року над залізничною колією відкрито міст на Соснівку, 1992 року закінчився строк на посаді міського голови В.Є.Соколовського

Моя колишня казбетська сусідка Федотовна, яка зо пару років тому смренно упокоїлася у віці 90+, а до церкви ходила все життя і перестала, мабуть, лише коли на той “плюс” довелося зважати, розповідала, що при німцях “в тому домі була церковна майстерня”, бо й сама одного разу туди дверні завіси заносила. Тоді бабі Олі було 17 чи 18, тож свідчення цілком певні.
Шкода, що не розпитав більше, але з почутого зрозумів – там священики Свято-Троїцької (Пагорб Слави) або ж майстровиті прихожани лагодили одіж чи виготовляли якийсь інструмент, хоч би й на увесь куток лопати для прибирання снігу (“при німцях строго було”). Одим словом. Головне – все стало на свої місця. Бо доводилося чути майже те саме, але з поправкою на чоловічий монастир. Але який? Свято-Онуфріївський кілометрів за 30 звідси, а від того, що за 10, старообрядців тобто, ще раніше й сліду не лишилося.
Однак, то лише два роки з біографії будинку на розі Хрещатика й вулиці Пушкіна. Будинку геть непоказного, усього лише “місцевої пам’ятки архітектури третьої категорії”, яких у Черкасах, на диво, ще трохи залишилося. Минаю його частенько, та все без інформаційних наслідків.

Головне, що треба знати, – це колишня лікарня Товариства Червоного Хреста. Десь від 1910 – 1912 років організації тут вельми авторитетної, адже її почесним головою був сам міський голова Марко Степанович Кулеш, домовласник і підприємець. Звісно ж, “долучати бізнес” до благодійного фінансування установи такому чоловікові вдавалося без зайвих ексцесів. Тому – “Амбулаторія Товариства Червоного Хреста в місті Черкаси надає медичну допомогу з безплатною видачею ліків всім, хто звертається сюди. Персонал амбулаторії – лікар, фельдшер, акушерка”. Всі вони утримувалися коштом місцевого купецтва, а перші двоє й жили на місці.
Після 1917-го тут все ще була лікарня, але вже одна з двох повітових, потім Черкаської округи. З відкриттям у 1930 році фельдшерсько-акушерської школи будинок перепрофілювали у житловий для викладачів. У повоєнне десятиріччя суттєво для нього нічого не змінилося, а згодом поблизу збудували новий гуртожиток. Старий же поділили на кілька квартир, в подальшому не раз перепланованих-перебудованих, розширених і завужених. Зате фасадом будинок все ще зберігає своє 110-річне лице. Принаймні, його головні риси.
 
Борис Юхно

Додати коментар


Захисний код
Оновити