Ця будівля є візитною карточкою нашого міста. Пам’ятаю часи (це 80-90-ті роки), коли цей архітектурний шедевр був найголовнішим символом міста. Його зображали майже на всьому, що стосувалося Черкас, від продуктових пакетів до вантажівок. Та з роками черкащани почали відкривати для себе ще й інші архітектурні шедеври свого міста. Але й зараз, для багатьох, Черкаси – це Блакитний Палац, у нічному освітлені або літнього сонячного дня серед квітучої зелені, у осінній опадаючій листві або вкритий снігом. Блакитний Палац – це Черкаси!
Блакитний Палац – це романтична назва, яка дана будинку народом. Насправді, це колишній готель «Слов’янський», який був побудований або у кінці ХІХ, або на початку ХХ століття архітектором Владиславом Городецьким. Хоча точно не доведено ні рік у якому створений цей шедевр, ні те чи саме Городецький був його автором. Оскільки телефон готелю знаходився у довіднику за 1909 рік, то маємо крайню дату його зведення.
Опишу його архітектурне обличчя. Будинок – двоповерховий. Химерні башти, арки, гострі шпилі, манірні балкони – саме через це його і називають палацом. Будинок зведений з використанням неоготики у романтичному стилі. Фасади будівлі перенасичені декором. Колони і пілястри стін переходять у казкові мінарети. Вікна виконані вузькими прорізами, прямокутними на першому і арочними на другому поверсі. Чудово виконані фронтони навіть над другорядним входом. Дивує також виносні балкони з ажурним обрамленням. Центральний вхід закінчується спрямованою в небо вежа, яку неначе намисто навколо обрамляють маленькі. Ні разу не був у середині, але кажуть, що чудово виконаний і внутрішній інтер’єр. Кілька разів будинок підлягав реконструкції, тому багато оригінального вже не збереглось. Та не зважаючи на це, будівля має другу категорію серед архітектурних пам’яток і знаходиться на державному обліку.
Як вже згадував, точна дата будівництва невідома. Також не стовідсотково відомий і замовник будівництва. Більшість схиляється до того, що палац створений для черкаського підприємця Скорини, але краєзнавець Василь Страшевич у своїй книзі «Застигла в камені музика старовинного міста» стверджує, що будинок замовив Щербина. Скоріш за все, все було так. Адріан Микитович Щербина – черкаський інженер, член міської думи, грабар, був замовником побудови палацу. А купець Скорина просто орендував другий поверх для відкриття готелю. Взагалі, про Скорину нічого не відомо. Оскільки його немає в телефонній книзі Черкас 1909 року, можна зробити висновок, що він – немісцевий. Так от, він на другому поверсі відкрив готель під назвою «Слов’янський». Номера були оздоблені під віденський аристократичний стиль і були неймовірно красиві. Можливо в ньому зупинявся сам Шаляпін. І ще можливо, що тут мешкав кіт, який повернув геніальному співаку втрачений голос (про це нижче). Продовжимо! Перший поверх орендували магазин годинників І.П. Зейгера та кондитерська «Константинополь».
Жовтневий більшовицький переворот вніс свою специфіку до списку постояльців і цього будинку. У січні 1919 року тут містився штаб більшовиків. У 20-70-ті роки будівлю використовували знову як готель. Але тепер він носив ім’я «Дніпро». Тут також містилося декілька держустанов, нотаріальна контора, а ще кафе. Розроблявся проект перебудови приміщень під ляльковий театр, але відсутність коштів залишила цю ідею невтіленою.
Так, поступово, будинок ввійшов у новий час. Почались 90-ті роки. Будинок був у занепаді. Потрібна була реконструкція, та традиційно не вистачало грошей. Все місто заразилося істерією через можливу втрату одного з символів Черкас. Та все вирішилось. Будинок викупив «Укрсоцбанк» та провів там повну реконструкцію. Всі Черкаси зітхнули з полегшенням. Навіть пам’ятаю сюжет місцевого телебачення, в якому йшлось про якісь археологічні знахідки під час реконструкції. Відбулося це у 1996 році.
Чесно сказати, у середині я жодного разу не був. Того візьму вже існуючий опис інтер’єру будинку: «…Завітайте у будинок Щербини – колишнього готелю «Слов’янський», де нині розташоване відділення Укрсоцбанку. В інтер’єрі, на жаль, первісне внутрішнє планування не збереглося. В залі на першому поверсі зберігся декор карнизів, розетки, а також ліпні наличники дверних отворів і капітелі квадратових колон, оздоблені листям лотоса і аканта. Металеві сходи ведуть на другий поверх і на терас, прикрашену примхливим ажурним рослинним візерунком. Чудова металева огорожа на терасі та балконах» (В.Страшевич).
Будинок приписують Городецькому. З цим можливо погодитись. Достатньо лише поглянути на палац Добровольського в селі Тулин (Поділля), чи на церкву Святого Миколая в Києві, або на Будинок із химерами, які точно створив великий архітектор, і майже всі сумніви розвіються.
Існує і вищезгадана легенда про цей будинок. Про Шаляпіна і кота. Хоч достовірно і не відомо чи був Шаляпін в Черкасах, та це все ж цікаво. Ось ця легенда:
«Кота побачив у готелі Шаляпін, коли готувався до виступу у Черкасах. Кіт настільки гарно й голосно, мелодійно хурчав, що відомий співак звернув на нього увагу, похвалив за гарний баритон та пригостив його рибиною, за якою послав помічника. Після тривалого виступу у Шаляпіна раптово погіршилося почуття, а найгірше, почав стрімко пропадати голос. Розпорядник готелю почав шукати ліки, підняв на ноги увесь готель і переполох дійшов навіть до міської управи. Роздратований на кота, який вештався під ногами і заважав рятувати великий голос країни, він відкинув його ногою. Співак побачивши це, пожалів ображену тварину, взяв її на руки та заніс до свого номеру. Згодом, так і не дочекавшись ліків, співак випив коньяку з яйцем та й ліг спати. Коли він прокинувся, то хворі як рукою зняло, а головне-його голос не лише повернувся, а звучав як ніколи потужно та співуче. Від високого басу дзижчали люстри й віконні шибки, тремтіли графіни у сервантах та ґудзики у поліцмейстера на перехресті. Здивований Шаляпін не зміг нічого второпати. Але, збираючись у дальню дорогу, Федір Іванович, розчулений і поблажливий, він не вигадав нічого, як подякував господарю готелю за …чудового кота. З тих пір кіт став улюбленцем постояльців готелю, і кожен хто хотів бодай побренькати під гітару свої коханій під вікном, волів бодай погладити сірого за вушком-адже голос після нього, казали, ставав справді «шаляпінським»
Пропоную переглянути галерею фотографій цього архітектурного шедевру.
