2011 року відбувся Всеукраїнський з'їзд музеїв

Знову повертаюсь до основної категорії цього сайту. Цього разу пройдемось Черкасами XVIII століття. Отож, як завжди, спочатку подивимось, що творилось у світі того часу.

З кожним віком світ стає все більш буремним. XVIII століття – це  час Людовіка XIV, Карла XII, Петра І, Джорджа Вашингтона. В науці блищать Левенгук, Лінней, Лейбніц, Ньютон, Ломоносов. З’являються фортепіано, парова машина, підводні човни, пароплави. В мистецтві рококо поступово змінює бароко. Творяться безсмертні музичні твори Вівальді та Баха, Сальєрі та Моцарта, Паганіні та Бетховена. Все більш кривавими стають війни. Ведуться війни за спадщину Іспанії, Польщі, Австрії. Світ починають трусити революції (американська та французька). В Новому Світі з’являються Сполучені штати Америки. У XVIII столітті зникає Кримське ханство.

Україна поділена Дніпром на дві частини. Правобережна частина входить до втомленої від воєн та міжусобиць Речі Посполитої. А Лівобережжя перебуває у складі набираючої сили Московії (в майбутньому Російської імперії). Війни продовжують спустошувати українські землі. З початком XVIII століття, обидва береги Дніпра об’єднуються під булавою одного гетьмана – Івана Мазепи.

Століття розпочалося з Північної війни. Більш ніж на два десятиріччя Москва та Швеція сперечалися за панування на Балтиці, й в цілому у Східній Європі.

В цей час, в українській історії постає постать одного з найбільш дискусійного (вжив це слово замість «суперечливого») державного діяча нашої країни. Не використав слово «суперечливий», оскільки таким він є тільки з точки зору московитів. Розглянемо цю особистість докладніше.

У 60 роках XVII століття Іван Мазепа перебував на службі у польського короля. В 70-х - він бере участь у дипломатичних місіях на боці правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Під час однієї з них він потрапляє до запорозького полону Івана Сірка. Та завдячуючи своїм зв’язкам з Самойловичем (лівобережним гетьманом) та Московським урядом, Мазепа потрапляє на Гетьманщину, що знаходиться під владою Московії. Завдяки Коломацькому перевороту, у 1687 році Іван отримує булаву лівобережної України. Під час перебування при владі, він покровительствує наукам та православ’ю. В цей час розвивається економіка Лівого берегу. Будуються оборонні фортеці на південному рубежі.  1692 року Мазепою було придушене антимосковське повстання запорожців. З початком Північної війни (1700 рік), гетьман відправляє козацькі загони в допомогу московським військам на Балтії.

В цей час в Речі Посполитій спалахує козацьке антипольське повстання. Після декількох згонів люду з правобережного Придніпров’я, населення поступово повертається на ці землі. Та польська шляхта спробувала ліквідувати козацтво. Тоді ж, український народ Правобережжя, на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм, піднімає повстання. Це йшов 1702 рік. Бойові дії велись від Поділля до Корсуня. Черкаси повстання не захопило.

Мазепа у 1704 році вирішує скористатись ситуацією (можливо за наказом Петра І для боротьби з прошведськими магнатами) і переходить Дніпро. Тобто, з 1704 аж до 1712 року, обидва береги Наддніпрянської України були об’єднані. Фактично в цей час Черкаси належали Московії.

З 1708 року, після низки поразок московських військ, Мазепа вирішив, що прийшов час виступити проти влади царя та скинути ярмо північних поневолювачів. Він вступає в союз з шведським імператором Карлом XII. Шведи приходять на українську землю для об’єднання з козацькими військами гетьмана. Полтавська битва 1709 року, і поразка в ній Карла та Мазепи змушують союзників покинути Україну. Ці події аж ніяк не стосуються Черкас, оскільки відбуваються на Лівому березі.

Після смерті Мазепи, фактично гетьманом у вигнанні вибирають Пилипа Орлика. Він проводить похід з Молдови на Правобережжя проти московських військ, але після зради кримчаків, що входили до загонів Орлика – відступає (не дійшовши до Черкас). Татари вже не перший раз зраджували українських гетьманів. З одного боку їх зрозуміти можна, їм була вигідна ситуація коли ні одна з сторін не мала перевагу. Щоб зберегти державність Кримського ханства, треба було підтримати слабшого, і в самому апогеї - зрадити його. Вони чудово розуміли, що підсилення Польщі, Московії або України призвело у майбутньому до захоплення Криму.

Після невдалих спроб Мазепи і Орлика об’єднати Україну і отримати незалежність, розгніваний Петро І, вирішує покарати наш народ і присікти аналогічні спроби у майбутньому. 23 вересня 1711 року він видав указ про (ще один) згін населення (козаків і посполитих) з території Правобережжя (Київського і Брацлавського воєводств). Взимку 1711-1712 років насильно було переселено близько 100 000 чоловік (за деякими даними 200 000). Керував згоном московський фельдмаршал Борис Шереметєв, а виконавцем був генерал Карл Евальд Ренне (Рен). Московський кавалерійський корпус з п’яти полків та нерегулярні частини брали участь у згоні. За задумом Шереметєва, лівобережне козацьке військо мало допомогти переганяти населення, проте жоден з документів не засвідчує його участі. Це наводить на думку, що лівобережний гетьман Іван Скоропадський свідомо уникав брати участь у переселенні, не бажаючи зіштовхувати два береги України. Проте, він видав універсал (на прохання Шереметєва), що закликав населення Правобережжя переходити на лівий берег Дніпра. Хоча, не виключено, що ідея згону належала саме Скоропадському.

Скоропадський запропонував спочатку переправити на лівий берег жителів міст Корсуня, Кальниболот, Лисянки, Чигирина та навколишніх сіл. Все через те, що саме в цьому напрямку за підтримкою рухався Орлик. Планувалося спалити помешкання переселеного населення і залишити пусту землю. Схоже, цей список мав включати і Черкаси – та про наше місто не згадали. Чому? Точно невідомо. На мою думку, в Черкасах або не було зовсім населення (після минулих згонів), або тут стояв московський гарнізон. Цікаво, що перша версія більш істинна, оскільки у Київському воєводстві того часу навіть не існувало Черкаського полку. Це може підтвердити і скупа історія міста саме цього періоду, та ще, мізерна кількість згадок про Черкаси в описах подій того часу.

До речі, в Московії факт згону або замовчувався, або подавався як добровільне переселення. Таку ж позицію мали і українські історики радянських часів. Наказ Петра І передбачав перехід для козаків як обов’язковий, а для некозаків – як добровільний. Фактично ж, добровільне переселення не поширювалось на некозацьке населення, яке мешкало вздовж Дніпра від Трахтемирова до гирла Тясмина. Саме ця територія за Вічним Миром мала бути безлюдною. Подальші дії переконують, що дозвіл добровільного переселення для цивільних людей мав лише заспокійливий характер. Основним аргументом, на мій погляд, проти московської версії подій є слова Петра І «сжечь и разорить» в листі до Шереметєва.

Шереметєв віддав генералу Ренне наказ не руйнувати фортецю в Черкасах і залишити там нерегулярні війська, щоб протистояти можливим нападам київського воєводи, татар або запорожців. Також вказувалось не нищити житла в Черкасах через перебування тут вищезгаданих загонів.

Згін розпочався у 20-х числах грудня 1711 року. Під переселення потрапило від 125 000 до 197 000 осіб (дані М.Крикуна) або близько 100 000 (за пілрахунками польського уряду). Правобережна Україна повністю знелюдніла. Московити руйнували і спалювали господарства і житла, щоб вигнанці не могли повертатися назад. Проводилася реквізиція худоби та збіжжя. Частина населення переховувалась від загонів, та намагалася оселитися на тих самих місцях. Спроби переселених повернутися назад в подальші роки також заборонялися московською владою.

Схоже, на Лівобережжі, переселених кинули напризволяще. Деяких оселили на території Київського полку між Ірпенем та Дніпром (правий берег). Деяких – в селі Макіївка Кобижської сотні (лівий). Селили в Лубенському полку у Чигириндібровській сотні (напроти Чигирина), також в селах Переяславського полку.

Однак вже з 1712 року розпочинається зворотній рух. Переселення на Правобережжя з кожним роком набувало все більшого розмаху.

Згони кінця XVII початку XVIІI століття мали катастрофічні наслідки для нашого міста. Черкаси втратили своє політичне і військове значення, яке мали за часів Хмельницького і раніше. Чи обезлюднило повністю місто? Якщо говорити про згін 1712 року – то ні. В місті розташовувався загін московських військ, та ще, ймовірно, частина місцевих мешканців, які обслуговували вояк. Однак, зрозуміло, що в цей час кількість населення Черкас була мінімальною.

1714 року за договором між Польщею та Туреччиною Черкаси знову повертаються під владу Варшави. Поступово, переселений народ, починає повертатися в рідні місця. Їх приваблювали ідеї і дух  вільних запорізьких козаків, які почали селитися на спустошених землях. З часом, колиска Визвольної війни, почала відроджуватись.

Схоже, з 1714 року відновлюється Черкаське староство Київського воєводства. Оволодівши Черкасами на початку XVIІI століття, поляки почали відновлювати свої порядки, насамперед повертати землі колишнім власникам. Нащадки маєтків Потоцьких, Сангушки, Любомирські та представники інших магнатських родин зосереджували в своїх руках величезні володіння. Щоб забезпечити свої маєтки робочими руками, феодали закликали селян на слободи, звільняючи їх від повинностей на 15-30 років. Завдяки цьому, правобережні землі швидко залюднювалися. В Черкаському старостві в 1736-1746 роках кількість господарств збільшилась з 1270 до 2252. Прибутки магнатів Черкаського староства в 1736-1759 роках зросли з 40655 до 61955 злотих. Спробую викласти список старост у власній хронології. Оскільки точних дат не маю – орієнтувався на роки життя і логіку.

Отже першим старостою після відновлення посади був (1714 рік) Александр Ян Потоцький. Після його смерті в тому ж році, місце зайняв Пйотр-Ян Потоцький. Десь з середини 20-х років старостою стає Стефан Потоцький (можливо 1726), хоча в його біографії вказується 1698 рік. Тут стає зовсім не зрозуміло, оскільки, сумнівне існування Черкаського староства в той час. Ймовірно, в 1730 році старостою був Павло Карл Сангушко. Далі посаду займали Антоній Міхал Потоцький, Юзеф Паулін Ян Адам Сангушко та Ієронім Януш Сангушко.

На 1765 рік Черкаси налічували 455 хат, у тому числі 9 козацьких.

Одночасно з посиленням польської влади – посилювався і панський гніт селян. Населення намагалося боротися проти утисків. Утворювалися народні загони з козаків та селян-втікачів, які протистояли польським та московським військам та нападали на панські маєтки. Вони отримали назву гайдамаків.

У 1729 роках хвиля народного невдоволення накриває Кагарлик, Смілу та Вінницю. Про Черкаси не згадується, але у 1730 виступи охопили все Київське воєводство. 1730 року повстанці оволоділи Смілою, 1731 – Вільшану. 1734 року гайдамацьке повстання відбувається на Західній Україні, Волині та Поділлі. Вже у 1735 році виступи охопили всю територію українських воєводств. Повстанці захоплюють Корсунь, а Черкаси знову мовчать. В період з 1736 по 1738 рік гайдамаки напали на Смілу, Чигирин, Лисянку, Умань, Лебедин, Медведівку.

Польська влада на фоні народних виступів намагалася придушити будь-які контакти з Запоріжжям. Вона часто вдавалася до розправ над запорожцями, що торгували з правобережним населенням. Так, 1737 року в Черкасах було повішено козака Титарівського куреня Т.Чорнобита, а його майно – 6 коней, 3 вози риби та одяг – одібрано поляками. У 1743 році в подібний спосіб за наказом черкаського губернатора (старости) стратили вже дев’ятьох козаків Курилівського куреня, відібравши в них 18 коней та 9 возів риби.

Повстання поступово згасало і знов розгоралось. У 1743 році виступи прокотилися околицями Лисянки, Корсуня, Звенигородки. 1750 року гайдамаками захоплено Мошни. В цьому ж році, московський уряд проводить військові дії проти повстанців на Правобережжі. Відомий їх бій з гайдамаками під Каневом.

У 1749 році Черкаси постали. Тоді відбулася розправа над панством гайдамаками, яким допомагали замкові козаки. Аналогічні події сталися 1759 року.

На фоні цих подій Правобережжя – на лівому березі Дніпра у 1764 році, відбувається зречення останнього гетьмана Кирила Розумовського.

У 1767 (або 1766) році в місті з’являється уніатський піп Г.Мокрицький у супроводі озброєного загону жовнірів. Він зажадав від місцевих прийняти унію. Та черкащани категорично відмовились, заявивши «нехай нам всім і життя відберете, то не хочемо бути в унії». Тоді стражники та жовніри на чолі з губернатором (старостою) вчинили дику розправу над населенням. Троє черкащан померли.

У 1768 році повстання набуває організованих рис. Того року на Правобережжі виникає Коліївщина. Одну з основних ролей в цьому повстанні, як і сторіччя тому, відігравали відроджені Черкаси та Черкащина.

Починалося все так. Восени 1767 року в монастирях Придніпров’я (Мотронинський монастир, в основному) під виглядом послушників оселилась група запорозьких козаків. ЇЇ ядро складалося з восьми осіб, серед яких Максим Залізняк (уродженець села Івківці Чигиринського району), Кіндрат Лусконіг, Микита Швачка, Андрій Журба (також з Черкащини), Василь Бурка, Дем’ян Чернявщенко та Іван Бондаренко. Очолював групу Йосип Шелест. Згодом місце Шелеста зайняв Залізняк.

З Холодного Яру, 26 травня (6 червня), гайдамацький загін вирушив у похід. Згадайте слова Шевченка: «…І повіє огонь новий з Холодного Яру…». За один тиждень повстанці оволоділи правобережними містами Черкащини. Пали Жаботин, Сміла, Канів, Лисянка. І головне, для нас, Черкаси. Наше місто стало першим великим містом, що захопили повстанці. Взявши в Холодному Яру Медведівку – вони вирушили на Черкаси.

Військо Залізняка вступило в Черкаси зі сторони білозірської околиці. З розвитку подій, це відбулося на початку червня, але за народними переказами тоді йшов другий день Петрівки. Далі описується так: «…Тай поїхав у город через ту улицю, де тепер старий базар, та поза Паціною, де тепер живе Іщенко, що служить у суді; і приїхали вони прямо до замку, через міст. Башта була одчинена. Я вже не бачив, хто й одчинив. Уїхали в замок, самі стали в ряди, а ратища в козла поставили… А отаман з десятьма, може, чоловіками пішов прямо до покоїв. А на зустріч йому вийшло з покоїв теж із десять, з отаманом Бузьком, із Цесарської Слободи (Червоної Слободи). Познімали перед ним шапки. І він, прийшовши до них ближче, зняв шапку, та зараз і надів; а вони усі перед ним без шапок…».

Отже, проурядові війська в Черкасах опору не чинили. Хоча, інші дані вказують на взяття приступом міста, розгромивши гарнізон польських військ. Звичайно, якщо вони тут були. Козаки Залізняка зайшли в місто зі сторони Сміли і пройшли вулицею, яка співпадала с майбутньою Смілянською. Десь на перетині з теперішнім бульваром Шевченка звернули на ліво і по неіснуючій нині вулиці, яка наприкінці виходила на Замковий узвіз, підійшли до Черкаського замку. Нагадаю, що розташування вулиць того часу було зовсім інакше.

Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням. Схоже, наслідки саме цієї розправи зобразив Шевченко в «Гайдамаках» такими словами: «…Поїхали… а Черкаси палають, палають…». Проти неправославного населення в наших краях діяв загін уродженця Боровиці Семена Неживого.

До речі, покидали козаки місто тією ж дорогою. Далі Залізняк попрямував у напрямку Умані, де до нього приєднався уманський сотник Іван Гонта. Після захоплення Умані, в війну на боці поляків втрутились московські війська. Гайдамаки були приречені, багатьох було знищено, а командувачів заслано до Сибіру. Не зважаючи на це, в деяких районах поблизу Черкас повстанські виступи мали місце протягом 1768-1770 років.

Важливе значення для Черкас мало зруйнування московськими військами у 1775 році Запорізької Січі. Оскільки наше місто відігравало провідну роль в утворені цього козацького осередку, вважаю за потрібне згадати про це. Ліквідація Січі відкрила для Московії шлях до колонізації Південної України. З цього часу образ українця з волелюбного козака з шаблюкою, поступово перетворюється на смиренного чумака, який з волами повільно повертається з Криму.

У 1791 році місто Черкаси отримало магдебурзьке право. Існує версія, що цей привілей місто мало раніше. І це є зрозумілим, оскільки сусідні Корсунь (1584), Чигирин (1592), Мошни (тоді ж), Канів (1600), Лисянка (1622), Крилів (1616), Медведівка (тоді ж) вже мали магдебурзьке право. За ним міщанство ставало окремим суспільним станом, який мав свої власні органи самоуправління. Таким чином в Черкасах була міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (він очолював магістрат), його помічників (бурмістрів) і двох колегій – ради (до якої входили райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що її обирало міське населення. Магістрат керував справами міської адміністрації, суду господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради, і до лави. Їх розмежування було не завжди виразне, але, як правило, лава виступала як судова колегія у кримінальних, а також цивільних справах, а рада – як колегія в адміністративних  та складних цивільних справах.

Того ж 1791 року, Черкаси отримали свій перший (з відомих) герб. Він зображував в срібному полі озброєного списом вершника. Облаштунки вершника біло-червоні, штани сині, чоботи жовті, кінь – вороний.

1783 року зникло Кримське ханство. Воно було приєднане до Московії. І з півдня була розпочата московська експансія на Правобережжя.

Річ Посполита, поступово, близилась до свого кінця. Відбувалися поділи Польщі. Саме другий поділ (1793) узаконив право Московії на правобережну Україну. Черкаси відійшли до Москви. Місто стало повітовим центром Вознесенського намісництва. З серпня 1797 року Черкаси відійшли Київській губернії.

На той час місто налічувало 535 дворів, 4 церкви, єврейську синагогу, 3 шинки, 17 кузень, 8 крамниць, 2 бані та 2 вітряки. Населення становило 3657 осіб, з них міщан було 471 особа, дворових – 81, казених селян – 29, купців – 76 осіб.

Закінчується XVIІI століття, а разом з ним і моя стаття. Головним наслідком для Черкас в цьому віці – це саме його існування. Незважаючи на перипетії початку століття, місто відродилося і не втратило свого статусу. Хоча, всього за півтори сотні літ, з епіцентру опору окупантові і вогню Визвольної війни, з міста в якому приймались доленосні рішення в історії України та дипломатичних зносин, Черкаси перетворилося на глибоко провінційне місто імперії. За це століття на наших землях змінився поневолювач, та вогонь народного гніву не згас. Він просто перемістився за кордони міста. Новим центром спротиву став Холодний Яр, на який з надією дивилися українці, та з неприхованим страхом – вороги.

Зустрінемось у ХІХ столітті.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Як вам новий дизайн сайту?

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html