2011 року відбувся Всеукраїнський з'їзд музеїв

Вік за віком, описуючи історію міста, я нагрянув у ХІХ століття. Пропоную розділити цей період на дві частини і з задоволенням поринути в «…ужасный-ужасный, кошмарный-кошмарный, безумный-безумный 19 век…»

Світ поринає у колоніалізм. Розвиток культури, мистецтва та науки дає поштовх для появи великої кількості видатних музикантів, письменників та поетів, архітекторів, а також вчених, винахідників, авантюристів і великих політиків.

Війни стають більш кривавішими. Наполеон сколихує Європу. Болівар в одній за одній проголошує незалежність латиноамериканських країн. Здобувають волю Бразилія та Уругвай. Наприкінці першої половини століття розпочинаються опіумні війни в Китаї.

Україна була розділена між Російською імперією, Австро-Угорщиною та Туреччиною (Буджак). Ні в одній з імперій українці не мають навіть натяку на певну автономію. Черкаси утворюють Черкаський повіт у складі Київської губернії.

На початок ХІХ століття місто налічувало 535 дворів, 4 церкви, єврейську синагогу, 3 шинки, 17 кузень, 8 крамниць, 2 бані та 2 вітряки. Населення становило 3657 осіб, з них міщан було 471 особа, дворових – 81, казенних селян – 29, купців – 76 осіб.

Початок століття ознаменовується наполеонівськими війнами, однією з частин якої була чергова російсько-турецька війна 1806-1812 років. Правобережжя стало найближчим тилом російської армії і змушено було забезпечувати останню припасами та ополченцями. Повною мірою це стосувалося і Черкас.

1812 року Туреччина програла і вийшла з війни. Увага Росії одразу була перекинута на Наполеона, який влітку того ж року вирушив на Москву. У планах французького імператора було повернути Правобережжя до складу Польщі, тому український народ виступив на стороні своєї метрополії. Як і по всій імперії, у нас спостерігався патріотичний підйом та формування військових загонів. В останні активно записувались селяни, які сподівались звільнитись від кріпацтва.

Кожна з українських губерній мала свої піхотні та кінні полки. Серед них бився і Київський гренадерський полк, який в 1814 році дійшов до Парижу.

Повернемось до Черкас. Наприкінці 1805 року в місті розпочала свою діяльність перша лікарня. Маючи статус повітової, вона надавала медичну допомогу солдатам черкаської військово-штатної команди. Також до її завдань входила боротьба з інфекційними захворюваннями та епідеміями місцевого населення. Лікарня того часу займала одну кімнату звичайної сільської хати, у якій було всього 4 ліжка для хворих. На утримання її виділялось 1200 рублів на рік. У штаті був один лікар та 4 чоловіка обслуговуючого персоналу. Пізніше заклад переїхав в будинок на перехресті Гоголя та Дашкевича (тут зараз станція швидкої допомоги).

1810 року монахом Піменом в місті, а точніше в Змагайлівці, біля підніжжя Дніпровських схилів, було засновано чоловічий старообрядницький монастир. Носив він назву Свято-Успенський або Змагайлівський. Пізніше, у 1820 році, через паводки, його перенесено у верхню частину міста. Монастир мав 2 дерев’яні церкви (Успенську та Преподобних Сергія та Філіпа, митрополита Московського). 1860 року тут проживало 10 ченців і 20 старих із Черкаського товариства притулку для бідних. Існування монастиря припинилося 1928 року через підмив вівтаря та можливості підмиву однієї з церков Дніпром. Вівтар висів на висоті 1 метр над водою. 5 травня 1928 року монастир евакуйований, церкву розібрано.

Забігши трохи уперед, скажу, що 1818 року інокиня Афанасія заснувала тепер вже жіночий старообрядницький Свято-Покровський монастир. Він розташовувався між вулицями Кобзарська, Амброса та Добровольського. Монастир мав 2 дерев’яні церкви (Покрови Пресвятої Богородиці та Миколая Чудотворця), 13 будинків зі службою і спільною трапезою. 1860 року тут перебувало 35 черниць, а також 15 жінок похилого віку із міського притулку для бідних.

У 1813 році Вільям Гесте склав генеральний план міста. Він враховував обов’язкові певні норми та правила. Будівлі та садиби розміщувались з суровим урахуванням протипожежних норм (зокрема наявність брандмауерів, тобто негорючої стіни) й інтересів забудови міста в цілому. Споруджувати будинки дозволялося лише при умові використання затверджених типових зразкових проектів.

Існує легенда, яка стосується генерального плану Черкас. За нею, вперше його виконав такий собі Клим Кириченко. А вже його містобудівну ідею зберіг і розвинув Гесте, розуміючи її цінність. Сюжет легенди наступний: запорізький полковник Клим Кириченко під час війни з Туреччиною у 1768 році потрапив у полон. Працював прикутим на галерах. Після кількох років каторги він зумів втекти до Італії. Там, у силу якихось обставин, освоїв мистецтво будівничого. Згодом, доля закинула його до столиці Англії. У Лондоні Кириченко довгий час працював в архітектурних майстернях, проектував будинки і різні об’єкти забудови вулиць та площ. Потім Кириченко деякий час жив у Парижі, а згодом переїхав до Праги, забудовуючи це чудове місто над Влтавою. До Черкас Кириченко повернувся на схилі літ і встиг скласти генеральний план міста, кілька проектів особняків та запроектувати вулиці в Чигирині та Звенигородці. На користь цієї версії говорить те, що черкаський стиль забудови має деякі аналоги розпланування частини Праги. Хоча, потрібно сказати, що римський стиль присутній в багатьох містах Європи, а особливо в Новому Світі.

У 1818 році було відкрито першу школу в місті. Це було духовне (єпархіальне) училище, що знаходилось на перехресті Дашкевича та Благовісної. Тут 5 вчителів навчали 111 дітей. Навчалися в єпархіальному училищі  чотири роки безкоштовно. Але батьки не дуже хотіли віддавати туди своїх дітей. Завідуючий був «деспотом», жорстокою людиною. Він вважав , що на оцінку «5» знає Господь, на «4» – він сам, а діти знають не більше ніж на «3». Очевидці зазначають, що єпархіальне училище багатьом дітям скалічило життя. Все в цьому училищі нагадувало монастир, учні там ніколи не гралися і не сміялися. 1843 року був зведений новий кам’яний корпус, або взагалі, нову споруду (виходячи з опису Похілевича).

23 квітня 1823 року поблизу Черкас, в містечку Мошни, граф (вибрав одну з неймовірної кількості регалій) Михайло Воронцов спустив на воду перший дніпровський пароплав (тоді його називали «піроскаф»). До цього з Німеччини було виписано механіків аби ті керували роботою 1500 кріпаків. З-за кордону були привезені необхідні матеріали для будівництва, а також паровий двигун. 1820 року в Мошнах (на Вільшанці або на Мошні) було зведено примітивну пароплавну верф. Повернемось до першого пароплава, він носив ім’я «Пчьолка». Установкою та регулюванням 6,5-сильного парового двигуна на ньому керував місцевий коваль Мусій Вернигора.

Отже, 23 квітня корабель спустили на воду. «Пчьолка» був оснащений водяними колесами та трубою-димарем. Пароплав рушив Вільшаною до Дніпра. Того ж дня він прибув до Черкас. Пароплав наблизився до берега, намагався пристати, щоб задовольнити цікавість міщан, але завадили численні мілини та плоти. Довелося спуститись нижче від міста. В той час, через підводні камені та великі мішки, варто було подорожувати Дніпром лише засвітла. Одночасно з тим, річка часто змінювала фарватер, що ускладнювало рейси. Згодом, у 1848 році, на тому місці, де «Пчьолка» не змогла підійти близько до берега, з’явилась черкаська пристань. Зараз це місце затоплене Дніпром поряд з північним берегом митницької коси. Урочистості з нагоди спуску на воду першого пароплава відвідав київський губернатор. Є тільки єдине питання, де це відбулось, в Мошнах чи Черкасах?

27 квітня 1823 року з Черкас «Пчьолка» вирушив до Катеринослава. Це був його перший рейс. Упродовж двох років пароплав відбуксовував баржі. Під час великої повені 1825 року, граф Воронцов переправив «Пчьолку» через дніпровські пороги вниз до Херсона, де збув пароплав місцевому поміщику. Він здійснював рейси в Миколаїв. Тут, під час урагану в районі Голої Пристані, пароплав затонув.

Того ж 1823 року в Мошнах побудували і другий пароплав – «Надєжда». Судно повторило долю попередника. До 1825 року воно ходило в межах середнього Дніпра, а потім було продане херсонським підприємцям. «Надєжда» може по праву вважатися першим морським пасажирським пароплавом в Україні – вона здійснювала рейси до Одеси.

Близько 1846 році в Черкасах з’явилися пароплави генерала Мальцева та поміщика Пуловського. Разом з причалом було споруджено й невеликий буди нок-вокзал. В 1850 році курсував Дніпром поміж Черкас пароплав Пуловського «Вісла».

Пізніше, в 1850 або 1853 року, було збудовано перший на Дніпрі металевий пароплав «Украінєц». Він створений на Мліївському машинобудівному заводі фірми «Братья Яхненко и Симиренко». Брати Яхненки Кіндрат, Терентій та Степан були уродженцями Сміли. А Федір Симиренко походив з під Городища. Цей завод також випустив пароплав «Ярослав». Обидва судна перевозили Дніпром зерно.

Так в Черкасах започатковувалось пароплавство. Місто стає річковим портом. З’являються нові професії, пов’язані з водним транспортом, - машиніст, шкіпер, кочегар, лоцман (керманич) тощо. Поблизу урочища Митниця виросло пристанське господарство з причалами, складами та адміністративними будинками.

У 1860 році Дніпром ходило 21 парове судно, а через 20 років їх було вже понад 60. На річці встановили бакени, аби пароплави без проблем проходили фарватер уночі. До Черкас почали заходити англійські, голландські та німецькі судна.

1831 року цар Микола І скасовує магдебурзьке право по всій імперії (окрім Києва). Черкаси втрачають право на самоуправління. Замість виборного бургомістра владою призначається градоначальник (дуже схожа ситуація в теперішній РФ).

У 1833 році в Черкасах з’являється приходське училище. Точне місцезнаходження його сказати не можу, певно що при якійсь з церков. Тут один вчитель навчав 18 дітей. 1845 року відкривається світське училище. Завдяки ньому діти всіх прошарків населення міста отримали можливість навчатись. Взагалі, у першій половині ХІХ століття було засновано систему освіти Черкас.

Вже згадуваний генеральний план забудови міста сильно вплинув на розміщення громадських закладів міста. У горішній частині Черкас розташувались повітові установи, училища, будинки чиновників, купців та духовенства. Це спричиняє інтенсивну забудову цієї місцевості. Переважна більшість населення жила на Митниці та Подолі, в річковій заплаві. У 1838 році Черкаси налічували 1190 будинків, у тому числі один мурований (тюрма), решта – дерев’яні, тому великим лихом тут були часті пожежі. Коштів на благоустрій міста не відпускалось.

За першу половину століття збільшилося більш ніж в 27 разів. Коли 1803 року містян налічувалося 3471 чоловік, вже 1845 року – 94003 особи.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Як вам новий дизайн сайту?

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html