Увійти Зареєструватися

Увійдіть до свого акаунта

Ім'я користувача
Пароль *
Запам'ятати мене

Створити акаунт

Поля відмічені зірочкою (*) - обов'язкові.
Ім'я
Ім'я користувача
Пароль *
Повторіть пароль *
Email *
Повторіть email *
Статьи и обзоры nachodki.ru
1990 року народився футболіст О.О.Лобов

Отже, представляю вашій увазі черговий, вже п’ятий розділ історії Черкас. Він присвячений одному з найвизначніших періодів минувшини як України так і нашого міста – XVII століттю, а особливо визвольній війні. До речі, епопея з написанням моєї праці триває вже четвертий місяць і я починаю помічати як змінюються історичні епохи, протікають віки, перегортаються десятиріччя. Це схоже на паралельну реальність, у яку провалюєшся тільки-но сідаєш за ноутбук. Дивовижне відчуття.

Минулого разу я зупинився наприкінці XVI століття, тож зараз поринемо у вік бароко та класицизму, Шекспіра та Мольєра, Ньютона та Декарта, Ель Греко та Караваджо, Страдіварі та Аматі. На політичну сцену Європи виходять Єлизавета І, Годунов, Кромвель, Рішельє та інші. Це час заснування двох найперших українських університетів.

Поступово епоха реформації в Європі проникала і на українські землі. Україна, яка перебувала під політичним та релігійним гнітом Річ Посполитої, починала хвилюватися… А Черкаси, як і століття тому, відігравали важливу роль в українській історії.

Місто швидко зростало. Якщо в 1552 році Черкаси мали 257 будинків, то в 1622 році – 1120 (більше в 4,5 рази). У місті також зросло і соціальне розшарування. Чимало жителів Черкас відмовлялися визнавати владу старости і переходили в число так званих «непослушних», тобто тих, хто відмовлявся платити податки і відбувати повинності. У 1616 році в Черкасах «непослушних» козацьких домів налічувалося 800, а «послушних» лише 150, які теж не платили податків, а їх послушництво обмежувалося несенням військової служби. А вже в люстрації 1622 року зазначалося, що «в этом городе послушных мещан 120… Козацких непослушних домов в городе и на хуторах имеется свыше 1000».

В Черкасах зростає чисельність міського козацтва, яке в умовах іноземного панування виступало головним захисником українського населення.

Займаючи вигідне положення на Дніпрі, Черкаси продовжували відігравати важливу транспортно-торгівельну роль, особливо у перевезенні поташу (хімічної речовини для виготовлення скла), який набув великого попиту у Західній Європі. Цей продукт лісопереробного промислу вивозився Дніпром через Білорусь, зокрема Могилів, до Риги, яка з кінця XVI століття стала суперницею Гданська у вивозі «лісових товарів». Найбільшими експортерами на цьому напрямку були магнати Вишневецькі, які використовували у торгівлі цілим флотом ком’яг (без щоглових річкових суден). Черкаський та Канівський староста (певно посада звучала по іншому, оскільки на той час Черкаське староство було ліквідоване) Костянтин Вишневецький у30-ті роки XVII століття відправляв поташ по сотні бочок за один рейс.

У XVII столітті схоже не було жодного татарського набігу, який зачепив Черкаси. Загалом, на Київщину кримчаки йшли у 1606, 1607, 1624, 1626 та 1644 роках. Та певно, татари вирішили оминати наше місто та його замок, тому на Чорному шляху звертали західніше, походячи по його Кучманській частині на Вінничину та під західну частину Черкащини. Лише 1626 року, після битви під Білою Церквою, залишки татарської орди добивали біля сусідніх з Черкасами сіл. Далі історія робить різкий розворот, у Кримському ханстві відбувається громадянська війна, а за часів Хмельниччини татари та українці стають союзниками.

Перші два десятиріччя XVII століття пройшли досить спокійно для Черкас. Певно, невдалі повстання попередніх років відіграли свою роль. Та подальші роки знову вразили своєю буремністю. Пропоную поринути у них з усією можливою хронологічною точністю…

У 1625 році південною Київщиною прогриміло повстання на чолі з гетьманом реєстрового козацтва Марком Жмайло-Кульчицьким. Польське урядове військо з їх гетьманом Станіславом Конецпольським 1 жовтня підійшло до Канева через занепокоєння короля масовим покозаченням селянства. Козацька залога (гарнізон) відійшла з міста й після бою з каральним загоном під Мошнами відступила до Черкас. А вже потім з основними силами відступили в район сучасного Кременчука. І вже там і відбулась основна битва і підписана мирна угода.

Ця угода називалась Куруківським договором і в результаті її виконання утворився Черкаський полк. Це була адміністративно-територіальна, та все ж більш військова одиниця. Це був полк реєстрових козаків, що перебували у державній службі Речі Посполитої. Складався з декількох сотень. Вважаю за потрібне перелічити їх усі (18 сотень на 1649 рік і 3006 козаків). Це – черкаська полкова сотня, сотні Феська Шубця, Петра Сінадановича, Андрія Драгиля, Степана Мошенця, Марка Топиги, Лазара Петровича, Мартина Саварського, Феська Вовченка, Степана Кулаковського, Олекси Островського, Микити Трохимовича, Сави Гаркушенка, Мошенська сотня, Богушківська сотня, Золотонішська сотня, Домантівська, а також Піщанська сотня. Цей список станом на 1649 рік. 13 сотень розташовувались на правому і 5 – на лівому. Нажаль лише останні сотні носил назви місцевості і встановити їх географію з «Реєстру» зараз не можливо. Полк займав територію по обидва боки Дніпра тримаючи під своїм контролем основні переправи. Станом на 1648 рік у складі Гетьманщини він межував на заході з Корсунським, на сході з Кропивнянським та Переяславським, а на півночі з Канівським полками. Головним місто, як зрозуміло з назви були Черкаси. Припинив своє існування 1676 року. Полковниками Черкаськими, відомими за писемними джерелами, були Яків Гугнивий (1637), Іван Барабаш (1638-1648), Максим Кривоніс (Перебийніс, Вільшанський) (1648), Богдан Топига (1648), Станіслав Вадовський (1648), Марко Топига (1648-1649), Радишевський (1649), Яцько Воронченко (1649-1651), Василь Шенделицький (1651), Барановський (1651-1652), Яків Пархоменко (1653-1657), Михайло Гамалія (1661-1662, 1667-1668), Ждан Степанович (1675) та інші. За іншими даними Яцька Воронченка в січні 1651 і до липня 1653 року замінив на чолі полку Богдан Худий.

1630 року черкащани беруть активну участь у повстанні Тараса Федоровича (Трясила), тогочасного козацького отаману татарського походження. Причинами повстання було посилення феодального гніту польської (можливо і української) шляхти та релігійних утисків. Вражає велика кількість повстанців – понад 30 тисяч осіб. Бойові дії наше місто не зачепили, здебільшого вони проходили під Переяславом та Корсунем, але чимало мешканців Черкас і ближніх сіл взяли у них участь. Закінчилось повстання того ж року, якого і почалось. А результат був схожим на багатьох інших, які вже минули та ще не почались. Щоб не бути розбитим вщент, польські війська змушені були піти на переговори. Була підписана Переяславська угода, яка збільшувала реєстр до 8 тисяч. Але, як це відбувалось майже завжди, результат не задовольнив повстанців.

Тому в через сім років спалахує нова хвиля народного невдоволення. 1637 року відбулося повстання Павла Павлюка – гетьмана Війська Запорозького Низового. Причини його – аналогічні з попередніми (та й наступними). У травні 1637 року загін козаків вирушив з Січі на Київщину і захопив артилерію реєстровців у Корсуні. Паралельно повстання розгорталося на Переяславщині та Лівобережжі. Після кумейківської битви до міста ввійшли польські урядові загони. Серед поляків був і відомий французький військовий картограф та інженер Гійом Левассер де Боплан. Він написав так: «…Я бачив його у час розквіту, коли сюди звідусіль сходилися козаки і навіть мав резиденцію сам їхній генерал. Але ми спалили його 1637 року 18 грудня, через два дні після того, як здобули перемогу над згадуваними козаками». Про ім’я генерала, який мав резиденцію в Черкасах достеменно нічого невідомо.

Битва під Боровицею відбулася у грудні 1637, а вже в березні 1638 року спалахує повстання під проводом гетьмана запорізьких нереєстрових козаків Якова Острянина (Остряниця). Поблизу Черкас та в самому місті військових дій не велося, основні події розгорнулися на лівобережжі, але багато мешканців міста приймало в ньому участь.

І ось так поступово підхожу до героїчної сторінки історії України – Визвольної війни. Цікаво розглядати історію Черкас у вирі вогню Хмельниччини? Тож продовжую…

Про причини і передумови Хмельниччини на мою думку говорити немає сенсу. Це вивчають в кожній школі та, якщо вже забули – то існує Вікіпедія. Почну з початку повстання.

З 1646 року, група козаків на чолі з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочинає підготовку до повстання. До цієї групи входили також сотники Ф.Вишняк, К.Бурляй, Д.Гиря, Богдан (або Марко) Топига, колишні полковники М.Нестеренко і Я.Клиша, М.Кривоніс, брати Нечаї та інші.

21 січня 1648 року Богдан Хмельницький на чолі невеликого загону реєстровців, напав на польську залогу (гарнізон) на острові Базавлук (затоплений Дніпром, Дніпропетровська область, Нікопольський район) і знищив її. На цьому ж острові знаходилась і Запорізька Січ, отож це звільнило її від польського контролю. До речі, на чолі залоги були черкаський та чигиринський полковники Станіслав Вадовський і Михайло (Станіслав, до прийняття православ’я). Залога складалась з реєстровців, що майже всі при наближені Хмельницького перейшли на його сторону. Полковники з рештою загону поквапилися утекти з Січі. 25 січня (або 9 лютого) Богдана було обрано гетьманом Війська Запорізького.

Наступні місяці сторони готувалися до ескалації. Центром польських урядових військ на першому етапі стали Черкаси. Тут з частиною кварцяного війська перебував Микола Потоцький «Ведмежа лапа» - великий коронний гетьман. До весни продовжувалися переговори, з польської сторони їх вели той же Потоцький та коронний гетьман Мартин Калиновський. У зверненнях до Хмельницького вони намагалися схилити повстанців до капітуляції. Саме черкаський сотник Іван Кравченко був дорученою особою Богдана. Пізніше він також був на чолі посольства до хана Ісляма ІІІ Герая, а також до все того ж Потоцького у 1651 році.

21 квітня з Черкас вирушає польське військо на чолі з сином Миколи Потоцького Стефаном та комісаром реєстрових козаків Теофілом Шомбергом (Шемберком). Через певний час услід за ними мав виступити і сам Потоцький з головними силами.

Каральна експедиція складалася з кінноти, артилерії і обозу (10000 чоловік), флотилії з 5000 реєстрових козаків і 1200 німецьких найманих піхотинців на борту. Потоцький-молодший і Шомберг рухалися на чолі кінноти суходолом, а дніпровську флотилію очолили полковники реєстровців переяславський - Ілляш Караїмович та черкаський – Іван Барабаш. Згодом, реєстрові козаки, що рухалися водним шляхом, вбивши вище згадуваних полковників (4-5 травня 1648 року), на чолі з Філоном Джеджелієм та Богданом Топигою (скоріш за все його звали Марко і був він майбутнім черкаським полковником) перейшли на сторону повстанців.

Сухопутну частину війська було розгромлено Хмельницьким у битві при Жовтих Водах (16 травня 1648 року). Дорогу на Подніпров’я було відкрито, а разом з тим і до розгортання повстання на Черкащині.

Микола Потоцький, що лишився в Черкасах, продовжував підтягувати до міста значні військові сили. На початку травня він все ж вирушив на підмогу до свого сина Стефана, але дізнавшись про перехід реєстровців на бік Хмельницького з-під Чигирина, де його застала ця звістка, звернув назад і став табором неподалік Черкас. Отримавши 19 травня достовірну звістку про розгром військ Стефана під Жовтими Водами (до речі, Стефан Потоцький помер в цей же день в татарському полоні) і про те, що Хмельницький рухається до Білої Церкви, Микола Потоцький спрямовує багатотисячну польську армію під Корсунь.

Маленький відступ. 20 травня помирає польський король Владислав IV, що ускладнило ситуацію, але не однозначно для обох сторін. Річ Посполита більш ніж на пів року залишилась без короля, що вносить смуту на ряду з повстанням українців у ряди керівництва держави. З іншої сторони Владислав мав добрів відносини з козаками і особисто з Хмельницьким.

Туди ж вирушило і військо повсталих. Вдавшись до хитрощів (до поляків підіслали козака з дезінформацією), Богдан виманив поляків з добре укріпленого табору і змусив їх рушити до Богуслава. У заболоченому урочищі Горохова Діброва поблизу Корсуня польське військо потрапило у засідку. В тил Потоцькому вдарив Хмельницький з козацькою і татарською кіннотою, а з флангів польське військо атакували козаки Кривоноса. Противник зазнав нищівної поразки. Серед 8500 поляків у полон потрапили обидва гетьмани – Миколай Потоцький та Мартин Калиновський. Поляки втратили також усю артилерію, обоз і прапори. Обидва гетьмани були віддані в татарський полон і через два роки викуплені.

Здобувши перемоги у битвах при Корсуні та Жовтих Водах Хмельницький повністю знищив наявні в Україні польські збройні сили і закликав населення до всенародного повстання. Богдан висуває полякам програму вимог, що передбачала створення до Білої Церкви та Умані удільної, з визначеними кордонами, держави. Після корсунської перемоги, Хмельницький наприкінці весни повертається до Білої Церкви, а звідти – до Черкас.

Гетьман бере перепочинок. В цей час він розгортає активну дипломатичну діяльність, формує власну адміністрацію та органи управління. Було реформовано шість козацьких полків – Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський та Переяславський. Саме ці території і контролювались повстанцями (читай українською владою).

Прибувши у Черкаси, Хмельницький розмістився у замку (колишня резиденція Вишневецьких), і саме звідси 8 червня 1648 року він у листі звернувся до московського царя з проханням… Далі думки розходяться. Історики різних країн та років по різному трактують це «проханням». Одні вважають, що це була спроба схилити царя до надання допомоги козакам та заохотити його до боротьби за польський трон, який після смерті короля Владислава IV залишився вакантним. Інші вбачали в листі прагнення спростувати негативні наслідки анти козацької кампанії, проведеною польською стороною в Москві, та запобігання втручанню московських військ у конфлікт (на стороні Речі Посполитої). Більшість московських істориків вважають, що це був початок переговорів про приєднання України до Московії. Питання суперечливе. Але наведу останню фразу з цього листа – «Бажали б ми собі самодержця господаря такого в своїй землі, як ваша царська вельможність православний християнський цар… У чому запевняємо вашу царську величність, якби була на те воля божа і поспішність твоя царська зараз, не гаючи часу, на панство те наступати, а ми з усім Військом Запорозьким прислужитися вашій царській вельможності готові, до чого з найнижчими услугами своїми якнайпильніше себе віддаємо. А саме, якщо стане вашій царській вельможності чутно, що ляхи знову на нас схочуть наступати, у той же час чим швидше поспішайся з своєї країни на них наступати, а ми з божою допомогою звідси візьмемо. І хай здійснить здавна сповіщене пророцтво бог, якому, доручивши себе, ми самі до милостивих ніг вашої царської величності себе віддаємо.» Якщо комусь цікава моя думка – то, на мій погляд, як би вона не була гіркою, та при всій моїй ненависті до Москви, Хмельницький просив саме приєднання до неї українських земель. Хоча цього ж дня було написано і лист до московського сіверського воєводи Леонтьєва, де питання підданства царю не піднімалось. У листі від 11 липня 1648 року воєводі Плєщеєва – ситуація аналогічна. Далі ще повернимось до цього питання. А ще, особливо для мене, цікава згадка Богдана, про «здавна сповіщене пророцтво». Що за пророцтво? На це питання відповісти я неспроможний.

У 20-х числах червня Хмельницький прибув до Чигирина, який став віднині фактично столицею України і резиденцією гетьмана. Звичайно, місто знаходилось в добре укріпленому районі, у центрі старовинних козацьких земель, неподалік від Дніпра, яким легко дістатися до Січі. Чигирин стояв відносно близько до тодішніх кордонів Кримського ханства – союзника Хмельницького. Та, скоріш за все, саме близькість Богдана до цього міста (як Мазепи до Батурина), мало вирішальне значення. Оскільки, все вище перелічене можливо віднести і до Черкас, які, схоже, до того час були важливіше Чигирина. Нагадаю, саме в Черкасах була ставка Потоцького.

Хмельницький перетворив Чигирин на неприступну фортецю. Сирійський мандрівник Павло Алепський, який в цей час побував там, писав: «Цитадель не має собі рівних у всій країні козаків і своєю висотою, і висотою гори, на якій вона стоїть, і своїми розмірами, і багатством води та боліт, що її оточують. Ось чому вона дуже сильна…».

В цей же час повстання починає розгортатись по всій Україні. Максим Кривоніс з Іваном Ганжею здобувають перемогу за перемогою. В червні взято Умань, Немирів, Тульчин, Брацлав.

Війна перенеслась на захід України. Черкаси втратили своє політичне значення. Центром України і її опору польській владі став Чигирин, а це майже не стосувалося нашого міста. Тому пропоную поринути в опис персоналій, що перебували в Черкасах на той час.

Тогочасним черкаським полковником (1648 рік, до його смерті під час облоги Замостя) був Максим Кривоніс. Черкаські легенди свідчать, що полковник зі своїми козаками проходив вулицею, яка перетинала майбутні міські квартали по діагоналі від Смілянської до дніпровської пристані. Пізніше тут була прокладена залізниця «Станція Черкаси – Пристань». Кривоніс керував одразу декількома полками (черкаським, корсунським, білоцерківським та уманським). Відомо, що він був і лисянським полковником. У нашому місті існує вулиця названа на його честь.

Його син (скоріше названий) Кривоносенко Олександр (Остап, Сава, Дмитро), на початку 1650 року створює в Черкасах полк нереєстрових козаків. Пізніше полковниками черкаським були Марко (Богдан) Топига, Яків Воронченко, Василь Шенделицький. Визвольна війна для полку закінчилася під проводом Якова Пархоменко.

Поки війна вирувала на заході, а столиця Гетьманщини – в Чигирині, дипломатичні місії зупинялися в Черкасах. Також в нашому місті часто відбувалися переговори та ради державного значення (поспішив я сказати, що Черкаси втратили політичне значення). Так 3 травня 1649 року тут разом з представником гетьмана, видатним українським дипломатом Силуяном Мужиловським перебував московський посол Григорій Унковський. Забігаючи на перед скажу, що 26-27 листопада того ж року Черкаси відвідав інший московіт – посол Григорій Неронов. Серпень 1649 – за участю Хмельницького відбулася рада щодо Зборівського миру.

Дорогами повз Черкаси проїжджають все більше карет знатних людей. Тоді існувало три напрямки через наше місто. Перший: Чигирин – Черкаси – Сокирна (переправа через Дніпро) – Домонтів – Переяслав – Прилуки – Путивль. Другий: Чигирин – Боровиця – Черкаси – Сокирна – Домонтів – Піщана – Переяслав – Київ. Третій: Чигирин – Черкаси – Сокирна – Домонтів – Переяслав – Лохвиця – Ромни – Путивль.

Майже втративши своє політичне значення – Черкаси не втратили торгового. І оскільки вже забіг на перед, то все ж скажу… Вже згадуваний Павло Алепський, той що описував Чигирин, побував і в Черкасах. Це все відбулось в літку 1654 року. Ось його опис: «…зробивши ще дві милі, приїхали до ріки Дніпра, переплавилися через неї і, проїхавши дві милі, прибули у торгівельне місто, місце походження козаків, яке називається Черкаси. Тут вони споряджають кораблі, котрі ходять у Чорне море, бо ріка тече біля самого міста…». Дещо пізніше турецький мандрівник Евлія Чебелі писав: «…це паланка (фортеця), оточена насипним земляним валом з дерев’яним частоколом, котра стоїть на березі Дніпра. У фортеці близько тисячі критих деревом будинків, монастир з трьома дзвіницями. І лавки, гармати, арсенал чудові, вони приносять велику радість… У цій фортеці три тисячі воїнів. І невірні саме з цієї фортеці, використовуючи для цього пристосовані кораблі, грабують і плюндрують узбережжя Чорного моря…».

Тим часом, Хмельницький отримав перемогу під Зборовом. Продовжувати боротьбу не могла ні одна, ні інша сторона. 18 серпня 1649 року підписано Зборівський договір. За умовами цього договору король  визнавав автономію Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств  – Гетьманщини. До її складу входив неодноразово згадуваний Черкаський полк (як територіальна одиниця). Влада у автономії належала гетьману з резиденцією в Чигирині. Керівні посади утворення повинні були займати лише православні. На території Гетьманщини не мали право перебувати польські війська та євреї. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади. Реєстр обмежувався 40 тисячами козаків, решта повинна була повернутись до панів. Амністія. І одне з найголовніших – відновлення Київської митрополії. До польського сенату входило двоє представників митрополії.

Зборівський договір не міг влаштувати ні одну, ні іншу сторони. Українці і поляки намагалися посилити свої позиції дипломатично. Вище було написано про роль Черкас в цьому процесі. У лютому 1651 року польська армія вторглась в Україну. Влітку відбулась головна битва під Берестечком. Українці зазнали поразки і відступили до Білої Церкви де і було підписано мирний договір.

Звісно, цей договір був мав набагато гірші умови ніж попередній. За ним польська шляхта повертала собі маєтки у Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах. Гетьманщина обмежувався лише Київським воєводством (відповідно Черкаси з весни 1648 року перебували під владою гетьмана). Реєстр зменшувався з 40 до 20 тисяч. Україна припиняла дипломатичні зносини з іншими країнами (зокрема з Кримським ханством).

Підписані угоди визвали невдоволення серед населення України. Та козакам потрібен був час для перепочинку і підготовки війська. В травні 1652 року угода була розірвана. Україна знову запалала.

З весни 1652 по зиму 1653 рік бойові дії відбувалися у Молдові та на Поділлі. На початку зими 1653 року московський цар погодився виступити проти поляків на стороні українців. Почалась московсько-польська війна. У січні 1654 року зібрана Переяславська рада і підписано Березневі статті.

Війна розгоралася. Майже вся Східна Європа палала у вогні. Особливо великого горя (в тому числі і руками українських козаків) було принесено на землю Білорусі. Україна поступово переходила до лап ще більш жорстокого і цинічного ворога. В серпні 1657 року помирає Хмельницький. Певно на цьому і варто закінчувати главу про Визвольну війну українського народу. Саме Черкаси були надійним тилом козацтва за цих страшних і кривавих часів. Немає сумніву, що поразка України і нездатність здобути власну незалежність кидало державу до ще більш трагічніших подій у майбутньому.

    На сайті 26 гостей та відсутні користувачі

    Яндекс.Метрика
    Flag Counter

      © Черкаський Хронограф

    Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті дозволяється за умови посилання на history.cherkassy.ua. 

    Інтернет-видання можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео за умови гіперпосилання на history.cherkassy.ua.

     

    Сайт історії міста Черкаси.

    Зв'язатися з нами можливо за електронною адресою: mailsms@ukr.net

     

    На даний момент сайт не має груп у соціальних мережах, але з часом вони будуть створені

    Ім'я:
    Email:

    Підписатись на повідомлення електронною поштою про вихід нових статтей. Ніякого спаму