No events today...

Дашкевич Остафій Іванович († 1535/36) – пан, староста канівський і черкаський (листопад 1514 – січень 1536 (?)).

Походив із роду литовсько-руських шляхтичів Дашкевичів, які постали з території сучасної Білорусі. Беруть початок від Дашка, який жив у сер. XV ст. і мав двох синів: Івана (Івашка) та Олехна Дашкевичів. У 1480 р. Івашко згадується на посаді ключника, а Олехно – ловчого вітебських. Користувалися гербом «Леліва ІІІ» («Леліва» із вертикальною срібною стрілою). Грубою помилкою є залучення Остафія Дашкевича до князівського роду Дашкевичів Глинських, до якого належали черкаські намісники поч. XVI ст. Іван та Василь Дашковичі Глинські – сини князя Дашка Борисовича Глинського, які у документах писалися із придомком-патронімом «Дашкевичі». Не вірно також відносити його до шляхетського роду Корибутів Дашковичів/Дашкевичів гербу «Корибут», відомих у Речі Посполитій з XVIII ст.

О.Дашкевич вперше постає у 1501 р: перебуваючи на посаді намісника кричевського (кол. Могилівське воєводство ВКЛ), брав участь у війні Великого князівства Литовського та Великого князівства Московського. Був зем’янином київським: володів отчизними та заслуженими маєтностями на території Київщини.

В 1503 р. О.Дашкевич здійснює напади на прикордонні із його намісництвом московські землі, про що великий московський князь жалівся своєму литовському колезі Александрові Ягеллончику. Того ж року із незрозумілих причин покидає Кричев і переходить на московську службу, де пробув до 1505 р. По поверненні великий литовський князь пробачив його і навіть повернув у 1511 р. конфісковані маєтності, віддані кн. Тимофію Капусті (на той час старості черкаському).

Під час повстання Глинських 1507 р. Дашкевич спочатку стає на бік заколотників, але у вирішальний момент переходить на сторону нового великого литовського князя Зигмунта І Старого. Перед 1510 р. призначений старостою канівським, а з листопада 1514 р. – черкаським, заступивши пана Андрея Немировича, призначеного воєводою київським (не останню роль у цьому призначенні відіграли родинні звязки: сестра Дашкевича Мілохна була дружиною А. Немировича). Лояльне відношення монарха до О.Дашковича, а також його кар'єра не в останній ступені залежали від його покровителів і бойових соратників: великого гетьмана литовського князя Костянтина Івановича Острозького та швагра Андрея Немировича.

Перебуваючи на посаді старости прикордонних замків, проявив себе, як талановитий військовоначальник і дипломат. У 1514–15 рр. разом із А. Немировичем приймав участь у спільному із татарами рейді на Новгород-Сіверські землі, захоплені Москвою. Можливо приймав участь у відомій битві під Оршею 1514 р., коли литовсько-польсько-руське військо на чолі із князем Костянтином Острозьким вщент розгромило цвіт московського боярства. В 1514 р. спільно із князем Острозьким приймав участь у розгромі кримсько-татарського війська на Волині. У 1521 р. із своїм загоном брав участь у поході хана Махмед Герая на Москву. Весною 1523 р. здійснив успішний похід на татарську фортецю Іслам-Кермен (суч. м. Каховка Херсонської обл.). У 1527 р. після битві під Ольшаницею, де литовсько-руські війська на чолі з князем К. Острозьким розгромили багатотисячну армію кримських татар, О.Дашкевич та князь Юрій Слуцький розбили загін татар, який відступив у бік Канева й Черкас.

Тісні контакти із татарами (військові й дипломатичні) відобразилися на його зовнішності: «його лице, весь вигляд тіла й одежа все було чисто татарське».

Апогеєм військової слави О.Дашкевича стала оборона Черкас 1532 р. від військ кримського хана Саадет Герая, підсилених османським загоном із 50 гарматами. Героїчний опір черкасців, а також підмога, яка прибула з Києва по Дніпру, дозволили зняти облогу і змусити кримців до мирних перемовин. Після 1532 р. отримав від державної казни велику винагороду грошима і сукном, окрім того був призначений на посади державць чечерського і пропойського.

У 1533 р. черкаського старосту з тріумфом зустріли на Петриківському сеймі. На ньому Дашкевич продемонстрував турецькі ядра, якими обстрілювали місто, а також виголосив промову, у якій йшлося про необхідність заселення козаками островів на Нижньому Дніпрі для запобігання турецько-татарським нападам. Разом із Сеньком Полозовичем та Кшиштофом Кмітичем, Остафія Дашкевича називають одними із перших організаторів мобільних козацьких загонів та їх використання для охорони південного кордону держави.

На посаді черкаського старости Дашкович зарекомендував себе, як жорсткий адміністратор. Про це свідчить скарга черкаських війта і міщан королю і великому князю Зигмунту І Старому на «великі кривди» (її зміст передано у листі монарха наступнику Остафія на цій посаді пану Василю Тишкєвичу), де йдеться про зловживання старости. Мова про старостини «новини» – надмірні податки, урізання та скасування пільг, протекціонізм по відношенню до своїх слуг тощо. Одні історики (М. Володимирський-Буданов, А. Яковлів) дорікають О.Дашковичу за надмірну жорсткість і деспотизм, інші ж (М. Грушевський, В. Сенютович-Бережний), не заперечуючи негативних наслідків внутрішньої політики Дашковича, зазначають що робив він це із єдиною метою забезпечення централізованого управління і максимального використання людських і матеріальних ресурсів на довіреній йому прикордонній території. Як зазначав А. Яковлів, «покойный староста, выдающейся военный дѣятель, своими административными мѣропріятіями и излишнимъ усердіемъ въ соблюденіи общегосударственныхъ, а въ особенности своихъ личныхъ выгодъ, успѣлъ вызвать сильное недовольство среди мѣстнаго населенія». Результатом «перегибів» старости Дашкевича став бунт черкасців та канівців у 1536 р. (вже після смерті Остафія, при його наступникові Василі Тишкєвичі).

Австрійський дипломат Зигмунт фон Герберштайн, сучасник О.Дашкевича, дав йому таку характеристику: «муж весьма опытный в военном деле и исключительной хитрости. Хотя он неоднократно вступал в сношения с татарами, но еще чаще бивал их; мало того, он не раз представлял из себя изрядную опасность и для самого московита, у которого некогда был в плену». Хроніка Литовська і Жмудська називає його «славним козаком» (зрозуміло, що козаком він не був, просто літопис складений у XVIII ст.).

Будучи «чоловіком лицарським», не був одружений, тож не залишив нащадків. Помирає наприкінці 1535, або на поч. 1536 р., бо вже у лютому 1536 р. його єдина родичка – сестра Мілохна разом із донькою Богданою Немирівною успадкували його маєтності й майно, в т. ч. пасіки у Черкасах і Каневі.



Дмитро Куштан - лікбез для творців «історичного» короткометражного фільма про Остафія Дашкевича (із черкаським мером А. Бондаренком у головній ролі).