1768 року до міста прибув загін М.Залізняка

Тишкєвич (Тишкєвич Каленикович) Василь († 1571) – пан, староста черкаський і канівський в 1536–1537 рр.

Походив із роду литовсько-руських бояр Тишкєвичів. Один з п’яти синів київського боярина Тишка Калениковича, онук Каленика Мишковича (від нього – іноді вживане прізвище-придомок «Каленикович»). Його старший брат Борис Тишкєвич приходився швагером черкаському і канівському старості Остафію Дашковичу: був одружений на його сестрі Мілохні.

В 1522 р. згадується, як дворянин королівський. Також фігурує в «Переписі війська ВКЛ» (1528) – мав постачати 12 коней для ополчення. Згодом був призначений старостою красносільським.

Черкаське і канівське староства посів у 1536 р. після смерті бувшого очільника пана Остафія Дашковича (напевне, це призначення пояснюється родинними зв’язками із попередником). Старостування В. Тишкєвича було нетривалим і позначилося повстанням черкаських і канівських міщан 1536 р.

Після вступу на посаду, йому адресував свою грамоту король і великий князь Зигмунт І Старий, в якій, на скаргу черкаських війта і міщан, наказував новопризначеному старості звільнити містян від надмірних податей, введених попередником О. Дашковичем. Втім, В. Тишкєвич, щоб зберегти замкові та старостинські прибутки, не пішов на поступки міщанам. Як результат – зневірені мешканці Черкас відкрито повстали проти нового старости.

Про початок повстання відомо мало, лише те, що цього ж 1536 р. озброєні черкасці (міщани, козаки і навіть бояри) захопили замок і вигнали із міста старосту В. Тишкєвича. Для приборкання бунтарів із Києва негайно було направлено загін вояків-драбів на чолі із ротмістром Малженським, який у Каневі був підсилений служебниками старости. Канівчани не чинили опору прибулим військам, навіть забезпечили тих «стацією» (провіантом та постоєм). Підійшовши до Черкас, каральний загін не наважився штурмувати місто (містяни, напевне, захопили й замковий арсенал), тож змушені були повернутися до Канева за артилерією. Повернувшись серед ночі, вояки, озлоблені поразкою у Черкасах, почали чинити «кгвалтоване обычаемъ непрыятельскимъ»: проламали остріг, вибили ворота, побили сонних сторожів. Канівські міщани, обурені такими діями військових, у свою чергу, напали на них, почали бити й відбирати зброю. В результаті, київська рота втратила вбитими вісьмох вояків, пораненими – двох.

 

 

Згодом уряд повернув собі контроль над бунтівними містами. Потім ще кілька років тривали судові процеси проти ймовірних зачинщиків черкаського повстання та канівських містян. Дії канівчан суд у 1542 р. признав виправданими. Шестеро черкаських бояр (Іван Зубрик, Берендей, Ян Малик-баша, Жадко та Позняк Семашковичі, Васько Ремень), звинувачених та покараних за організацію бунту, також згодом довели свою непричасність та були врешті-решт реабілітовані королем Зигмунтом ІІ Августом у 1546 р.

Через ці події, напевне, вже наступного 1537 р., В. Тишкєвич був відсторонений від посади черкаського і канівського старости. Того ж року судився зі своїм наступником на цій посаді паном Яном Пеньком, звинувачуючи того у підбурюванні міщан до бунту.

Опісля згадується, як маршалок королівський, староста мінський, волковиський, бобруйський та пінський. Також обіймав посади воєводи підляського та смоленського. Приймав участь у дипломатичних місіях: в 1535 р. – до Орди, в 1558 р. – до Москви.

Володів маєтностями у Слонімському повіті (суч. Зх. Білорусь), які отримав у посагу та як надання за службу від короля і великого князя Зигмунта ІІ.

Помер у 1571 р., був похований у Благовіщенському монастирі м. Супрасль (Підляшшя, Польща).

Одружений двічі. Із першою жінкою Александрою Семенівною Чарториською мав трьох синів: Юрія, Каленика та Остафія й доньку Настасію. Друга дружина – Настасія Андреївна Сопоцьковна, із якою мали сина Остафія та доньку Александру.

 

Дмитро Куштан. Черкаський і канівський староста Василь Тишкєвич та повстання черкаських і канівських міщан 1536 року