1967 року над залізничною колією відкрито міст на Соснівку, 1992 року закінчився строк на посаді міського голови В.Є.Соколовського

Впродовж всієї своєї ранньої історії Черкаси являли собою військову фортецю та прикордонний форпост на межі з Диким Полем. Мілітарний характер містечка зумовив існування на його території замку з постійною військовою залогою та арсеналом зброї. Більш-менш вичерпну інформацію про озброєння замку ми маємо для сер. XVI ст., головно, завдяки тексту ревізії 1552 р., коли місто належало до Великого князівства Литовського.

Основний Черкаський замок являв собою дерев’яно-земляну фортецю трикутної у плані форми з трьома кутовими вежами та однією – надбрамною. Стіни зведені з городень: зрубів, заповнених землею. Верх стін мав бойову надбудову у вигляді «бланкування з підсябиттям». Серед інших споруд на замковому дворищі розташовувалося приміщення арсеналу: «шпихлиръ, где порохи и инши потребы ку стрельбе ховають, глиною объмазанъ».

Основу вогняної міці Черкаського замку складала артилерія. Насамперед, це литі бронзові гармати («дела спижаныи»). На 1552 р. вони представлені трьома одиницями різного калібру, встановленими на дерев’яні колісні лафети, окуті залізом. Найбільша з них мала 11 п’ядей (≈2,2 м) у довжину, ядро розміром «більше за яйце куряче». Ще дві однакові гармати довжиною 8 п’ядей (≈1,6 м), ядро – з куряче яйце. На цих гарматах малася дата: «1532» та зображення гербу-клейма. Ще одна – четверта – гармата довжиною 5 п’ядей (≈1 м) була стара, не діюча, на поганому лафеті без коліс. Згадуються також гарматні ядра: залізні, вкриті свинцем, а також форми для їх виготовлення та міри для пороху.

Легка артилерія Черкаського замку репрезентована залізними серпантинами. Станом на 1552 р. їх було чотири. Як і литі гармати, серпантини встановлювалися на дерев’яні колісні лафети, окуті залізом. Всі стволи різного калібру і довжини: 2, 1,6, 1 та 0,65 м «з порохівницею». Стріляли серпантини кам’яними ядрами, запас яких також мався при арсеналі.

З ручної вогнепальної зброї у замковому арсеналі переважали гаківниці. Вони були більшого і меншого калібру, довжиною 1,1 та 1,5 м. На 1552 р. налічувалося 36 гаківниць (ще одна розірвана). Інший різновид ручних пищалей – киї. За ревізією 1552 р. у Черкаському замку їх обліковувалося 7 одиниць. І гаківниці, і киї стріляли залізними кулями, вкритими свинцем.

Індивідуальна вогнепальна зброя представлена аркебузами та пищалями-«ручницями». У 1552 р. в арсеналі знаходилося 29 аркебузів.

Окрім самої зброї, ядер та набоїв до неї, також пороху, у арсеналі замку зберігалися: форми для виготовлення куль (кліщі-кулелійки), свинець, залізний шрот (дрібні обрізки для картечі), компоненти для виробництва пороху (селітра, сірка), мідні ступи із залізними товкачами для цього ж. Також при замку перебував інший інвентар: залізні мотики, долота, пожежні багри, окуті залізом відра, пилки, сокири, дротики (вістря списів?) тощо.

Ключі від замкового арсеналу знаходилися у старости і ротмістра, який очолював загін найманців-«драбів». При зброярні служили гармаші-«пушкарі», яких у Черкаському замку на 1552 р. було двоє: Ворона (Ворона Пушкар) з Мінська та німець Томас Козел. В обов’язки гармаша входило лагодження і стрільба з гармат, виготовлення пороху, кування ручниць, виготовлення кам’яних ядер, свинцевих куль та ін. Відомо, що новопризначений у 1552 р. черкаський староста князь Дмитро Санґушко жалівся королю польському та великому князю литовському Сигізмунду ІІ Августу з приводу своїх замкових гармашів: «... на Черкасехъ въ таковой же нерадности стрелба есть, а пушкары два, которымъ платять, ино одинъ пьяница великий, а другий ничого не умееть» (мова, очевидно, йде про згаданих вище Ворону і Томаса Козела).

 

Дмитро Куштан. Київ - Черкаси. 2016 рік.

Додати коментар


Захисний код
Оновити