1958 року новозбудованому стадіону присвоєно ім'я Ленінського комсомолу, до цього він називався "Колгоспник", 2009 року біля ринку встановлено скульпртури персонажів п'єси "За двома зайцями"

Серед українських народних дум козацької доби, безумовно, цікавою для історії м. Черкаси є "Дума про Івася Коновчéнка", складена наприкінці XVII ст., адже її головними дійовими особами виступають черкаські містяни: молодий козак Івась Коновченко та його матір Коновчиха. Найбільш повний варіант думи було записано українським етнографом і фольклористом Платоном Якимовичем Лукашевичем в 1832 р. від кобзаря Івана Стрічки у кол. Полтавській губернії.

У творі фігурує корсунський полковник Філоненко, який має історичного прототипа – Тимофія Філоненка (корсунський полковник у 1684 р.), ймовірно, сина сподвижника гетьмана Богдана Хмельницького полковника Філона Джалалія (також, до речі, уродженця Черкащини). Тож, описані в думі події пов'язані з 1680-ми рр. – драматичними для України часами Руїни.

На початку думи ми знайомимося із черкаською міщанкою Коновчихою (Грицихою) – вдовою покійного черкасця на ім'я Грицько, матір'ю головної дійової особи твору Івася/Івана Коновченка (Удовиченка):

... була въ городѣ Черкасѣ вдова,
Вона по мужу Грициха,
По прозванію Коновчиха:
Мала собѣ сына Ивася
Удовиченка, Коновченка...

Молодий Івась Коновченко, який жив безтурботно при матері, вештався по базару, пив солодкий мед і вино, відгукнувся на заклик корсунського полковника Філоненка йти у козаки для боротьби із бусурманами (татарами і турками):

... пойти на долину Черкень погуляти,
Звычая козацького набрати,
Славы рыцарства достати,
За вѣру Христіянску одностайно стати.

Коновчиха відмовляє його, категорично не погоджується купити сину бойового коня й ховає зброю. Попри вмовляння матері, Івась тікає до козаків:

Вонъ саблю булатную у руки бере,
Пищаль семипядный на плече кладе,
За войскомъ пѣшкомъ иде...

Матір лає і проклинає Івася. Врешті-решт, вдова змирилася: купує в м. Крилів (нині затоплене Кременчуцьким водосховищем) у Жида Орендаря коня «на славу козацьку» й просить зустрічного козака передати його її сину, що той і робить, коли наздогнав Івася за м. Браїлів (суч. Вінничина).

Тим часом військо Філоненка виявилося в оточенні бусурман, так що ніхто із козаків так і не зміг дістатися Черкень-долини (татарсько-турецькі володіння у Причорномор'ї). Лише молодий козак Коновченко, який вже отримав від матері коня, просить дозволу в полковника на вилазку: «з безбожними бусурманами погуляти». Спочатку Філоненко докоряє Івасю в молодості й недосвідченості, але погоджується, коли Коновченко приводить йому алегорію: молодий козак так само може «погуляти», як і старий, адже, якщо випустити у Чорне море старе і мале каченя, обидва будуть вільні гуляти, як їм заманеться.

То Ивась изъ намету выступае:
До коня прибувае,
Великую радость мае;
Покрѣпче подпруги подтягае,
Червоныи тыляги подъ сребромъ, под златомъ на себе надѣвае,
Помежду войскомъ повертае,
Яко бы ясный соколъ лѣтае;
Старого козака совстрѣчае –
За родного батька поважае,
Молодого совстрѣчае за родного брата почитае.

У вилазці в долині Черкень Івасю Коновченку вдалося, не довго «погулявши», здолати аж 500 ворогів, ще шістьох бусурман він піймав на аркан і живцем привів до Філоненка. Останній похвалив молодого козака і погодився, що був не правий, коли дорікав тому за молодість і недосвідченість. Потім Івась просить у полковника напитися горілки. Той хоч і дозволяє, але попереджає про небезпеку вживання хмільних напоїв.

То Ивась у наметъ вступае,
На скамьѣ земляный, щирозлатый кубокъ взявъ,
Цѣновану пляшку выймавъ –
Шрубокъ къ отшрубовавъ,
Оковиты – горѣлки наливавъ:
Напився якъ бы могъ на коня съсѣдати.

Захмелілий козак Коновченко, проїжджаючи поміж війська, забуває про козацькі звичаї: не поважає старших, гордується перед молодшими. Покинувши табір, п’яний Івась стає здобиччю бусурман, хоча і встигає перед смертю порубати 350 ворогів. Не вдалося неприятелю лише схопити козацького коня. Потому, Філоненко, коли побачив коновченкового коня, що гуляв по полю, скликав усіх козаків і наказав відправити одну частину війська на пошуки тіла Івася, а іншу – щоб упіймати його коня.

Далі козаки ховають тіло молодого побратима, загорнуте у червону китайку. У думі описано і обряд поховання, який здійснюється за легендарним для козацького фольклору каноном: копають шаблями та піхвами могилу, шапками та подолами носять землю й насипають високу могилу-курган, у головах встановлюють червоний прапор, влаштовують салют.

Коли козацьке військо Філоненка після походу повернулося до Черкас, Коновчиха сподіваючись побачити сина, зраділа й приготувала меду й горілки для частування. Лише побачивши синового коня без вершника, зрозуміла, що Івася вбито і почала проклинати Філоненка й звинувачувати його у загибелі сина. Полковник же втішає вдову:

«Стой удово, старая жено не плачь, не журися,
Мене Пана молодого не лай, не проклинай:
Бо я твоего сына на герць гуляти не высылавѣ, –
Вонъ самъ охоту козацькую мавъ.»

Після цього Коновчиха змирилася із втратою єдиного сина і запрошує все військо до свого дому:

«О теперя козаки, Панове молодци, пійте да гуляйте,
Разомъ похоронъ и веселья отправляйте!»

В образі молодого козака Івася Коновченка втілено прихильність звичайних молодих українських міщан до козацьких звичаїв, їх прагнення здобути лицарську славу в боротьбі із ворогами християнської віри. В той самий час, засуджується пияцтво, яке спочатку призвело до втрати головним героєм головних козацьких чеснот: батьківської поваги до старших та братерського відношення до молодих, а потім, врешті-решт, стало причиною його загибелі. Коновчиха, за задумом народних творців думи, – втілення, з одної сторони образу люблячої матері, а з іншої – символу жертовності заради боротьби із ворогами.

 

Дмитро Куштан. Черкаські містяни - дійові особи думи про Івася Коновченка

Додати коментар


Захисний код
Оновити