1967 року над залізничною колією відкрито міст на Соснівку, 1992 року закінчився строк на посаді міського голови В.Є.Соколовського

Попри бажання деяких недолугих істориків і політиків "пропихнути" брендом Черкас князя Дмитра Вишневецького, котрий до міста має, як виявляється, досить опосередковане і сумнівне відношення, варто звернути увагу на інших представників славного роду Вишневецьких, серед яких дійсно були черкаські старости у 2-й пол. XVI – 1-й пол. XVII ст.

Безумовно, найвидатніший із них – Михайло (Міхал) Александрович Вишневецький (1529–1584), князь, староста черкаський і канівський (1559–1580), військовий і державний діяч ВКЛ та Речі Посполитої. Належав до «молодшої» гілки русько-литовських князів Корибутів Вишневецьких. Старший син князя Александра Михайловича Вишневецького, старости річицького та Катержини Скорутянки.

Перший із роду Вишневецьких, призначений на посаду черкаського і канівського старости. Сталося це у 1559 р., через два роки після того, як його двоюрідний брат Дмитро Вишневецький, начебто, силоміць захопив міста Черкаси і Канів опісля поразки на Хортицькій Січі та пропонував їх московському царю Іоанну IV (ця інформація міститься лишень у Никонівському літописі й більше схожа на містифікацію). Офіційно призначення було винагородою М. Вишневецькому за участь у війні з Лівонським Орденом та Лівонській війні з Московією. Окрім того, він обіймав посади каштеляна брацлавського та київського, старости любецького та лоївського, також був гетьманом реєстрового козацтва. Брав участь у військових компаніях проти татар, турок, Лівонського Ордену, Московського царства. Був православного віросповідання й похований у Києво-Печерському монастирі.

На смерть Михайла Вишневецького складено віршований «Epicedion»/«Плач» (1585) – жалóбну поему, яка є важливим (хоча, можливо, і дещо упередженим) джерелом для відтворення його життєопису (уривки даються в пер. з польської В. Пепи):

Князь – природжений вояк, виявив відвагу,
Королівську заслужив шану та повагу,
Добрим старостою став там на Україні,
Де до моря Борисфен плине по рівнині.
Мужнім лицарям завжди Україна рада,
Бо щороку від татар – підступи та зрада.
Не допустить добрий син землю плюндрувати,
Буде власними грудьми матір заступати.

Якщо вірити поемі, вже незабаром після того, як князь Вишневецький посів посаду черкаського старости, між 1560 і 1562 рр. він з нечисленним загоном розгромив татарське військо на чолі з «гетьманом» Сохорою, що вдерлося на територію староства – на березі р. Псел. При цьому, князь Вишневецький особисто вразив списом ватажка супротивників, в результаті чого, ініціатива перейшла до польсько-литовської сторони і татари були вщент розбиті й розсіяні. Ще один героїчний епізод – битва при Пивських горах (г. Пивиха неподалік суч. Градизька), яка відбулася 1566 р. Тоді ногайсько-татарське військо білгородського аги Рудаша, спустошивши Поділля, просувалося на Черкаси, але було розбите польсько-литовським військом, яке очолював М. Вишневецький:

Сорок схоплених татар там же пов’язали,
Наче бидло, до Черкас в замок їх погнали.
Ось як благородний син за Вітчизну дбає,
Татарву від рідних піль мужньо одбиває,
Для Вітчизни жертвує статками, здоров’ям,
Хай лиш слава на весь світ лине з Подніпров’я.

Князь Вишневецький виступає у поемі як оборонець Черкас. У 1570 р. після нападу на місто загону ногайських татар на чолі з Бакаєм, Телесом та Сивербасом, в результаті якого «погані» захопили багато полонених, худоби та добра, староста особисто організовує погоню. Догнавши неприятеля біля Чигирина, дружина М. Вишневецького прийняла бій, який закінчився перемогою:

В тому полі мужній князь, воїн справедливий,
Перемогою втішавсь з лицарством щасливим.
Після бою багатьох у полон забрали,
Котрих, Августе, тобі тут же відіслали.
Ясно князь усім сказав про свої заслуги,
Він був сповнений чеснот, як той Гектор Другий.
Як належиться, чинив до своєї смерті,
Благородний не зганьбив лицарської честі,
Часто грізних бусурман він долав щасливо,
Був для нашої землі батьком милостивим.

Також у «Плачі» міститься опис нападу татар під приводом якогось Рарадзи на м. Черкаси, де саме перебував староста М. Вишневецький. Ця подія відбулася восени 1574 або 1575 рр. І тут, зрозуміло, перемога була отримана завдяки особистій мужності й героїзму Вишневецького:

Князь, зачувши шум страшний, джурів не чекає,
Вмить прокинувшись від сну, воїнів гукає,
Щоб перед поганином боязні не мали,
Щоб татарських злих собак з міста виганяли.

На поч. XVII ст. нащадки князя М. Вишневецького володіли значними маєтностями на території Черкаського староства (головним чином на Лівобережжі – т. зв. Вишневеччина): містечка Прилуки, Лохвиця, Пирятин, Жолнин (Жовнине), Переволочна, Сліпород, Лубни, Лукомль, уход Кременчик (Кременчук) та ін. Певний час Пирятин носив назву Михайлів – на честь князя Михайла Вишневецького.

Був одружений на Гальшці Юр’ївні Зеновичівні, з якою мали двох доньок та трьох синів: Александра – майбутнього старосту черкаського, Міхала (Михайла) – старосту овручського та Єжи (Юрія) – каштеляна київського.

Ще за життя, у 1580 р. передав посаду старости черкаського і канівського своєму старшому сину Александру Михайловичу Вишневецькому, позаяк сам був призначеним сенатором Речі Посполитої. Проте до своєї смерті у 1584 р. фактично контролював це володіння.

Крім того, Михайло Вишневецький приходився дідом магнату Єремії Вишневецькому і прадідом майбутньому польському королю Міхалу Корибуту Вишневецькому (1669–1673).

 

Дмитро Куштан і Валерій Ластовський

Додати коментар


Захисний код
Оновити