Закінчується літо… І наш сайт вимушений вийти з відпустки. І повертаємось ми на вулиці Черкас, десь в районі Кривалівки. Куди саме, зараз здогадаєтесь.
При написанні цього матеріалу виникла одна проблема. Проблема в тому чи писати про одну вулицю, чи одразу про дві? Справа в тім, що географічно – це дві вулиці, з 2016 року і топономічно теж. Отже, мабуть, прийдеться писати дві окремі статті. Отож – почну…
Гуржіївська вулиця розпочинається від Верхньої Горової і простягається на південний захід до вулиці Молоткова. Раніше, про що йшла мова вище, як Рози Люксембург вона тягнулася до вулиці 14 грудня. Та у 2016 році ця частина була виділена в окрему магістраль – вулицю Самійла Кішки.
Частина вулиці була запланована ще Вільямом Гесте. У 1884 році вона згадується під назвою Петровська. Скоріш за все, ім’я походило від московського царя Петра (І, ІІ або, що мало ймовірно ІІІ). Далі, в 1893 році, вулицю перейменовано на Гуржіївську. Назва походить від Гуржіївських боліт, що розташовувались східніше в низині вулиці. Звідки походить ім’я боліт? Існує дві версії. Перша – від прізвища одного з поселенців в цих місцях (Гуржія). Друга – від назви хутору, який можливо тут існував (Гуржіїв). Існує ще одна, абсолютно хибна думка, що вулиця носить ім’я історика уродженця села Худяки – Івана Олександровича Гуржія, народженого 1915 року. Це – повна нісенітниця. 1916 року вулицю перейменували на Кладовищенську, оскільки в районі перехрестя з Надпільною розташовувався Кривалівський цвинтар. Потім їй знову повернули попереднє ім’я, а ще пізніше назву змінили на Московську. У 1923 році вулиця існувала як Борисівська. Зараз не можливо сказати чому саме така назва була їй надана. І акурат перед початком Радянсько-німецької війни (1941) вулиці присвоїли ім’я німецько-польсько-єврейської комуністки Рози Люксембург. На час німецької окупації вулиця носила назвали на честь Івана Богуна. І вже 11 травня 2016 року, як уже було сказано, вулиці повернуто історичну назву – Гуржіївська.
До середини ХІХ століття вулиця була околицею тогочасного міста. За нею знаходились болота, Чорний Яр, цвинтарі та чагарники. Схоже саме Чорний Яр стримував розвиток як міста так і самої вулиці. Бум прийшов у другій половині вже згадуваного століття. У зв’язку із значним промисловим розвитком – місто почало розширюватись на південь. Трохи пізніше починають будувати залізничну колію, що тягнулась від вокзалу до пристані. Саме ця залізниця передвіщала останні дні черкаському Чорному Яру у тому вигляді, яким він був 100 років назад. Поступово його засипали. У 1880-х роках влада міста почала давати дозволи на забудову вулиці. Перші поселенці почали селитися тут в кварталах, що простягалися від Дніпровських схилів і до перетину вулиці Гуржіївської вже згадуваною залізницею (біля перехрестя з Гоголя). Згодом, вулиця прокладалася все далі і далі. У кварталі між Благовісною і Надпільною розміщувався цвинтар (звідси одна із назв). Впевнений, що це був цвинтар, що залишився від хутору Кривалівки. Згодом він поступово зменшувався у розмірах, допоки зовсім не зник серед черкаських новобудов.
Перейдемо до архітектури вулиці. Тут описувати багато не прийдеться. Гуржіївська – скупа на історичні будівлі. Можливо ще 30-40 років назад вони зустрічались до вулиці Гоголя, але тепер все втрачено. Та є дві будівлі на які варто звернути увагу. Вони обидві знаходяться на розі з бульваром Шевченка. Перша – це одноповерховий цегляний будинок за адресою Шевченка 297 (або Гуржіївська 20). Про нього вже йшла мова у статтях про вулицю Пастерівську та будинок Майбороди. Схоже це залишки комплексу будівель панського угіддя. Саме в ньому, на мій подив, я знайшов зареєстровану жительку 1919 року народження з прізвищем вже згадуваного черкаського грабаря.
Інший будинок знаходиться через бульвар за адресою Шевченка 334. Цегляний двоповерховий дім певно зведений на початку ХХ століття (можливо 20-ті роки). Більше не маю інформації.
Цікаве відкриття чекало мене у кварталі між Благовісною та Надпільною. Нові власники будинку під номером 70 виявили, що за документами він 1905 року. Хоча на перший погляд цього не скажеш. Дім був обкладений цеглою і плиткою. Цікаво, скільки ще старовинних будинків по цій вулиці ховається за сучасним облаштуванням?
За вулицею Надпільною вже точно ніякої старовини бути не може. В цьому районі оселялися вихідці з старої Митниці, що спочила затопленою водами Дніпра.
