JADMINISTRATION
JGLOBAL_VIEW_SITEВийти

Почнемо подорож Черкасами з головної магістралі міста – бульвару Шевченка.

Особливо прекрасно бульвар виглядає восени, коли алея каштанів офарбовується яскраво жовтим кольором, а під ногами шарудить нещодавно опала листва. Пам’ятаю в один з таких днів, повертаючись з університету, цілу дорогу футболив каштанчики від самого Казбету. Так от в районі «Сладкарниці», де стоять дорогущі автомобілі, один з них заскочив на капот новенького BMW. Довелося швиденько переходити на інший бік вулиці.

Так от. Бульвар Шевченка – центральна вулиця міста. Зараз вона бере свій початок в Соснівці, а закінчується площею 700-річчя Черкас. А точніше від Можайського до Добровольського.

Вулиця з свого початку не була головною в місті. Це звання вона перебрала в Хрещатика. Порівняно з іншими ,історичними вулицями, вона не часто змінювала свою назву. Від ХІХ сторіччя до 1911 року носила назву Старочигиринська, через те, що до створення Сінної площі (теперішня площа 700-річчя) її продовженням була дорога на Чигирин, яку потім перенесли на Новочигиринську (тепер Гоголя). До 1923 року вулиці була присвоєна назва на честь царя-визволителя Олександра ІІ – Олександрівська. Саме на перехресті Олександрівської та Смілянської було встановлено погруддя цьому самодержцю. Маю інформацію про теперішнє перебування олександрівського бюсту в фондах краєзнавчого музею, та особисто я навіть не знаю де ці фонди знаходяться, не кажучи вже про самого царя. Добре було б мати сучасну фотографію цього пам’ятника.


Коли у 1813 році Вільямом Гесте (William Hastie) розробив свій план, Черкаси не мали свого теперішнього давньоримського планування. І нові вулиці проходили прямо через вже існуючі будівлі. Тому їх зносили та розкатували на їх місці дорогу. От тому і далеко не головна вулиця міста ще на початку ХХ століття вона була брудною і невпорядкованою. Упорядкували її в 1920-х роках. За планом забудови ширина вулиці була 20 сажнів (43 мери). Зрозуміло, що тоді майбутній бульвар був коротше. Закінчувалась ця вулиця де і тепер, а от початок брала від Лісової (Університетської). Тільки в центральна частина була замощена і обсаджена деревами. На кінцях, як написано у описі міста «Весь город Черкассы» 1911 року, влітку стояла курява, а весною потопала в багнюці. Не зважаючи на це, тут селились досить шановані міщани:  чиновники, купці, промисловці, лікарі, учителі, а також офіцери розквартированого в Черкасах 187-го Острозького піхотного полку. Мабуть буде доречний опис про вишневі садки та чепурні особняки. З 4348 дворів 10-х років ХХ століття – третина розміщувалась на цій вулиці.

Багато будинків, що знаходяться по Шевченка, будувалися на початку ХХ століття. Проходячи повз них можна побачити на фронтонах їх роки взведення. Можна помітити однаковий архітектурний стиль старих будинків. Існує думка, що їх зводила одна група будівельників, але на мій погляд практично всі одноповерхові будинки Черкас збудовані в одному стилі (за виключенням проектів Городецького).

Від вулиці Байди Вишневецького до Дашкевича розміщувався торговий центр міста. Тут був великий міський базар, а також магазини різних підприємців. Магазини братів Шварцбрейм і Вольського, будинок (скоріше офіс) братів Бенів, фірма музичних інструментів Троєцького Я.Б., будинок меблів та шпалер Рабіновича Ф., парфумерна аптека Ульштейна Я.Г., аптека Скула І.Ф., друкарня Роздольського з синами. Тричі на рік на базарі збирались торгові ярмарки.

На тодішній і нинішній Соборній площі (звідси і назва), окрім головного міського базару, знаходилась і найбільша в Черкасах Соборно-Миколаївська церква. Місце під її будівництво освятив київський митрополит Варлаам (Ясинський). Церква була кам’яна з цегляними арками та трьома куполами в стилі козацького бароко.  Вона була з величезним центральним куполом. Існує опис цього купола, який прекрасно маячів з поміж зелених дерев для тих хто пропливав це місце Дніпром. Поряд знаходилася дзвіниця з гострим шпилем в готичному стилі. В центрі площі знаходився «абіссінський» колодязь з паровим двигуном. Цей колодязь був єдиним джерелом питної води для центральної частини міста, тому тут було завжди людно. Він зберіг багато життів під час епідемії холери 1910 року у Черкасах.

Черкаси були багатонаціональним містом. Одна з основних національних общин була єврейська. На 1910 рік їх налічувалось у Черкасах 12979 з 39600 мешканців міста. Зрозуміло у них були і свої молитовні будівлі. Одна з синагог знаходилася на площі перед теперішнім драмтеатром. Вона простояла до середини 30-х років. Потім в її приміщені розгорнулась дитяча музична школа і міський Будинок культури.

Поруч працювала міська книгарня української «Просвіти». В тому будинку де зараз розміщується будинок трауру жив місцевий підприємець, власник однієї з тютюнових фабрик Летичевський. А у 20-х роках засідала «трійка» чекістів, про що відомо з денікінської газети «Черкаський голос».

18 серпня 1907 року в центральній частині Олександрівської відкрилась двоповерхова телеграфна станція. Існує декілька довідників абонентів міста Черкаси. На момент її відкриття він налічував 40 абонентів, через чотири роки 250, а в 1917 вже 400 номерів.

Також тут знаходились: чоловіча гімназія, комерційне училище, повітові установи. Була збудована пожежна вежа першої міської пожежної частини. У її штаті знаходилось 24 чоловік і 17 коней. Очолював її брандмейстер Ауербах К. На місці сучасного «Дитячого світу» на початку ХХ ст. був магазин купців братів Малишевих. З 1917 по 1925 рік в цій будівлі Черкаський спортивний клуб – центр Всеобучу. Тут тренувалися майбутній полковник червоної та польської армій Федір Якутович та Борзяк.

У 1906 році центральна частина вулиці освітлювалась газо-жаровими ліхтарями Галкіна системи «Симплекс». Дата їх встановлення не називається, але на той момент це було пережитком минулого, оскільки ще з кінця ХІХ століття газове світло активно витісняється електричним освітленням. Електричне освітлення було встановлене на бульварі вже перед війною, також тоді ж деякі перехрестя обладнали гучномовцями.

На початку ХХ століття черкаські купці, грабарі, банкіри, підприємці починають активно забудовувати вулицю власними особняками. Будинки споруджувались черкаськими будівельниками і тому мали схожий архітектурний стиль та елементи оздоблення. Багато з них не пережили воєнні роки та бурхливу забудову середини ХХ століття. Але з десяток таких колишніх особняків можна зустріти і зараз. І саме вони, як на мене і являються архітектурною родзинкою Черкас. Саме тоді (1905-1910) був побудований будинок місцевого грабаря Майбороди (сучасна Санепідемстанція). Родина цього грабаря володіла ділянкою від сучасної Пастерівської до Чорного Яру (біля повороту до річкового вокзалу). Тут вони спорудили декілька житлових будинків, які здавали в оренду. Під час революції цей грабар виїхав за кордон, а в його будинку розмістили Черкаський комітет всеобучу (попередник ГТО).

За будинком Майбороди починався Чорний Яр. Саме його і не врахував Вільям Гесте, який проектував місто. Тому частину яру, яка виходила за бульвар вимушені були довго засипати. В козацьку добу на його схилах розміщалась митниця. За яром від станції до пристані (сучасного річкового вокзалу) була прокладена залізна дорога. На перетині залізниці з бульваром стояв обладнаний пост з будкою для стрілочника та чергового, а також шлагбаумом.

Завжди для мене було загадковим розміщення будинків по діагоналі від Припортової до Максима Залізняка. Якщо глянути на карту, то багато будинків розташовані під кутом до сучасних вулиць, утворюючи уявну лінію. Та коли вияснилося, що тут раніше проходив старовинний козацький і чумацький шлях – все стало зрозумілим. Легенди свідчать, що саме цим шляхом йшли козаки міста проти татарських військ, які часто підступали до міста. Під час Визвольної війни під проводом Хмельницького, цим шляхом проходив Черкаський полк під проводом Максима Кривоноса. Тай сам Хмельницький був у місті коли повертався до Чигирина після перемого під Корсунем в червні 1648 року.

Від Чорного Яру, далі по вулиці знаходилась ткацько-прядильна фабрика підприємця Каневського. Потім тут розмістили швейну фабрику з клубом, магазином та господарством. В 60-70-ті роки вона переїхала на Чехова, а тут розмістилися житлові будинки з магазинами. Прохідна фабрики виходила на бульвар Шевченка, а сама вона розміщувалась на невеликій площі між вулицями Припортовою та Кривалівською. На її місці зараз стоїть будинок з адресою Шевченко 305.

З розвитком міста, почала і змінюватись вулиця. У 1930-х роках Шевченка упорядкували, посадили алею. Зелене насадження алеї змінювалось і в результаті набуло сучасного вигляду з каштанів та лип. В цей час звели квартал із триповерхівок між вулицями Митницькою та Небесної Сотні. Тут оселилися робітники міських підприємств та службовці. Вздовж всього бульвару висадили квіти та декоративні рослини. В 60-ті роки вулицю повністю заасфальтували. Пізніше алею оздобили орнаментною огорожею виготовленою на Черкаському Машбуді. У 1964 році, на місці вже згаданої вище синагоги, збудували приміщення для обласного музично-драматичного театру ім. Шевченка Т.Г. Це був перший в Україні театр збудований з використанням сучасних (на той час) архітектурних формах та сценічного обладнання. В тому ж році, на честь 150-річчя з дня народження, перед ним встановили пам’ятник великому поету. У 1974 році до нього додали гранітний постамент та композицію з персонажів творів Шевченка. А заодно і площу, на якій це все розміщено перейменували з Театральної на Шевченко.

Інша площа, яка знаходиться поруч і також згадувалась - Соборна. Вона була утворена у 1879 році і безліч разів змінювала свою назву. З 1879 по 1911 вона була Базарною, з 1911 по 1925 – Соборно-Миколаївська, під час німецької окупації (1941-1943) – Соборна, з 1943 по 1954 – знову Базарна, з 1954 по 1969 – Центральна, з 1969 по 2010 – Леніна. І тільки в 2010 році площі повернуто одну із її історичних назв – Соборна. В 60-х роках на площі звели Будинок Рад (теперішня ОДА) та пам’ятник Леніну (1 листопада 1969 року). І з цього часу почались тут паради та мітинги, урочистості та демонстрації.

До речі, комуністи господарювали в Черкасах з 1920 року, а пам’ятник Леніну встановлений в 50-х? Насправді до нього був ще один. Він стояв на бульварі, ліворуч від Смілянської (сучасний McDonalds). Існує його фотографія і чесно кажучи він був жахливим. Непропорційний і не схожий на оригінал. Припускаю, що його зруйнували німці. Тому деякий час міські маніфестації відбувались коло нього. Після війни тут утворили меморіальне кладовище Героям Радянського Союзу та воїнам, що визволяли місто. В кінці 60-х років було перенесено на Пагорб Слави.

Ще одна площа старих Черкас розміщувалась між Новопречистенською і Різдвяною. ЇЇ назва – Сіннобазарна. Це теперішній ринок на Новопречистенській. І раніше тут торгували, але торгували худобою, сіном та дровами. Посеред площі стояла дерев’яна Різдвяно-Богородицька церква споруджена в 1798 році на місці більш давньої Георгіївської. В ній було багато старовинних ікон і церковної оздоби. Церкву зруйнували під час розбудови мікрорайону. Тепер на її місці житловий будинок. На протилежному боці бульвару розміщувались навчальні заклади. У 1910 році тут було однокласне церковно-приходське училище з безкоштовною освітою для дітей міщан, а також вище чотирьохкласне училище з щорічною оплатою в 6 рублів. Після війни тут розмістили школу №5. І, до речі, одне з приміщень церковно-приходської школи збереглось і дотепер в середині кварталу (це так званий «старий корпус»).

Якщо казати про освіту у Черкасах, то відомо з архівів, що 23 вересня 1833 року Міська дума уклала річний контракт з Анною Петрашевичою – титулярним радником, про виділення нею будинку під приходське світське училище з річним утриманням у 225 рублів. А до цього в місті було лише одне духовне училище відкрите у 1818 році.

Повертаючись до того ж довідника («Весь г.Черкассы» за 1911 рік), він відзначає, що за рівнем освіти місто займало чільне положення в Київській губернії. Тоді налічувалось: 4 гімназії, ремісниче училище і більше 20 нижчих навчальних закладів. Більшість з них було на бульварі. На початку ХХ століття у Черкасах з’явився перший дошкільний заклад – дитячий садок мадам Гамер К. (жінки інженера черкаської цукроварні). Він був розташований у їх власному будинку на розі Садової (Небесної Сотні) і Старочигиринській (Шевченка). До садка приймали дітей з 5 років і готували до вступу в гімназію. Щорічно тут виховувались до 50 дітей.

З набуттям Черкасами звання обласного центру, місто почало переживати будівельний бум. 1965 рік – здано в експлуатацію Будинок зв’язку. 1 листопада 1979 року відкрито Будинок торгівлі. У 70-х також побудували офіс Обласного управління торгівлі, магазини «Ювілейний», «Кооператор», «Київ», «Молодіжний» та інші. Побудували Черкаський машинобудівний завод. До речі, на розі вулиць Іллєнка та Шевченко раніше розміщувався його спортивний комплекс із стадіоном «Торпедо». А вкінці бульвару було спортивне містечко рафзаводу з Палацом культури і стадіоном «Спартак». А взагалі ще до революції влаштовували спортивні змагання. А саме на Олександрівській, взимку міська знать, на розписаних санях запряженими рисаками визначали швидших. Такий собі Колізей.

У 1986 році відкрито меморіал на честь воїнів-інтернаціоналістів, що загинули в Афганістані. Тепер цей монумент знає кожен черкащанин. В тому ж році, під час підготовки до свята 700-річчя заснування Черкас, упорядкували однойменну площу і встановили монумент Бояну. Туманно, але пам’ятаю ті святкування. Ми тоді жили саме біля цього місця.

На цьому мабуть і закінчимо подорож головною вулицею міста – бульваром Шевченка.

  • mayproay: Помилочка. В 1986 площу 700 років зробили. А з не парної сторони біля гуртожитку рафзаводу Добровольського 20 стояв памятник Іллічу, який тоді за радянських часів таємно не помічено знесли
  • Bender Rodriguez: Дякую, виправив.
  • Bender Rodriguez: Дякую. Про Леніна і ОДА виправив. А от щодо назви площі. Згадується як назва Соборна, так і Соборно-Миколаївська. Можливо офіційно вона іменувалася останнім варіантом. А от серед людей (в тому числі і на фото) її називали просто Соборна.
  • Гость: Швейна фабрика переїхала десь в кінці 7-их а не в 6-их. Моя мати там працювала з початку 5х. Якось мене в 5-ти річному віці брала на роботу. Памятаю прохідна виходила на бульвар Шевченка. Сама фабрика стояла як раз на тій невеликій площі між г.Сталінграду-п.Комуни-б.Шевченка. Її знесли і побудували житловий будинок Шевченка 305.
  • Гость: У тексті є неточності. Пам'ятник Леніну (на нинішній Соборній площі) встановили не у 50-х, а у 1969 р. Соборною площа називалася і до революції - https://pp.vk.me/c309330/v309330277/9019/jn8o2mJtME0.jpg І мерія у нас знаходиться не колишньому Будинку рад (нині ОДА).
  • Bender Rodriguez: Дякую. Про Леніна і ОДА виправив. А от щодо назви площі. Згадується як назва Соборна, так і Соборно-Миколаївська. Можливо офіційно вона іменувалася останнім варіантом. А от серед людей (в тому числі і на фото) її називали просто Соборна.
  • Bender Rodriguez: Ось, знайшов. У книзі краєзнавців Кривенка, Соси та Портянко "Назви вулиць, провулків і площ м. Черкас (1893-1992)" площа згадується як Соборно-Миколаївська.
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика Реклама сайта
Flag Counter

На сайті 25 гостей та відсутні користувачі