2014 року ФК "Славутич" змінив назву на "Черкаський Дніпро"

Ще до 40-х років ХХ століття Черкаси фактично закінчувались вулицею Надпільною. Далі йшло поле. Саме через те, що вулиця була крайньою від поля її назвали Надпільною. За нею знаходилось небагато об’єктів. Перш за все це – залізнична станція. Також тут розташовувались військові казарми та казенний винний склад. А от зараз це, фактично, центр міста і все таж залізниця, яка раніше проходила околицею Черкас, тепер шумить посеред нього.

Зараз Надпільна найдовша вулиця міста і є однією з найголовніших транспортною артерією. Оскільки рух по вулиці – односторонній, то транспорт прямує у сторону Чигирина.

Вперше Надпільна вулиця згадується у 1884 році. З 1916 її назва була ускладнена – Надпільно-Польова. З 1923 року вулиця носить ім’я місцевого більшовика Ільїна Феофана Несторовича. Він був уродженцем села Яснозір’я. В революційні роки Ільїн був командиром інтернаціонального батальйону імені Спартака. Саме цей загін вигнав з Черкас війська Четверного союзу (а саме Австрії та Німеччини) та придушив григор’євське повстання. За німецької окупації вулиця носить назву – Гайдамацька. 22 лютого 2016 року їй повернуто історичну назву.

Зараз вулиця простягається від Сумгаїтської до Пацаєва, а раніше вона починалась від великого пустирю на перетині з Лісною (Університетською) та закінчувалась піщаними та глиняними кар’єрами біля Монастирської (Кобзарської). В інших джерелах пустир біля Лісної називається велика незабудована площа. А от кар’єри на Монастирській використовували черкаські цегельні заводи. На початку 50-х років ХХ століття вони були засипані та почали використовуватись під городи.

Що цікавого було раніше по Надпільній. Ще до 40-х років ХХ століття у кварталі, що обмежується вулицями Святотроїцькою та Вишневецького була розташована Сінна площа з однойменним базаром. Тут стояла військова Миколаївська церква Кременецького полку. Вона була розташована ближче до перехрестя з Вишневецького і використовувалась нижчими чинами. Зруйнована у 60-х роках під час забудови кварталу. Також площа мала глибокий колодязь з джерельною водою. А навколо цих споруд стояли торгові ряди. Тут продавали худобу, сіно (саме звідси і назва), дрова та інше. Про благоустрій і гігієну міська влада тут не турбувалась. На базарі стояв сморід і антисанітарія. Хоча, до честі управи, варто сказати, що це не єдине місце в тодішніх Черкасах з такими умовами. Саме через це у місті часто спалахували епідемії. Відома епідемія холери 1910 року, в результаті якої вимерло багато черкащан.

Півтори сотні років тому, на вулиці з боку поля, розташовувались військові. Хотілось сказати «як і зараз», але я не впевнений, що там ще хтось служить. У 80-х роках ХІХ століття тут спорудили намети. Потім їх переобладнали у військові бараки, в яких проживали, вже згадувані, нижчі військові чини. Офіцерів розміщували в будинках по вулиці Смілянській.

На плацу військової частини, що розташована по вулиці Ільїна, відбулася дуже значна подія як в історії Черкас, так і всієї України. 31 серпня 1910 році, всього за сім років після братів Райт, у провінційному повітовому місті з населенням у 40 тисяч осіб, піднявся у небо літальний апарат братів Касьяненків. Це був третій літак, що відірвався від землі і був збудований та спроектований в Україні. До цього власно спроектовані авіатори підкорювали лише київське небо. Брати Касьяненки народилися не в Черкасах, але переїхали сюди в юному віці. Їх було четверо, навчались у Києві, і саме будучи на канікулах в Черкасах, ними був здійснений історичний політ. Це була важлива сторінка в історії нашого міста, але вона ,в очах черкаської влади, не заслуговує не те що на пам’ятник, а навіть на меморіальну дошку. Єдине що нагадує про Касьяненків в Черкасах – це панно в аеропорту.

 Ще до 2008 року по вулиці Надпільній працювала Черкаська тютюнова фабрика, але вона була закрита. Виробництво розташовувалось у новому приміщенні, а от старі споруди тютюнових фабрик Летичевського і Зарицького, згоріли під час великої пожежі 1925 року. Єдине що від них залишилось це – склади.

На розі Надпільної і Дашкевича розташований політехнічний технікум, де раніше працював винний завод (казенний склад). 50-ті та 60-ті роки стали будівельним бумом і для цієї вулиці. 11 травня 1957 року відкрили центральний стадіон, грудень 67-го – міський басейн, в цей же період зведений і Будинок Офіцерів.

Далі по вулиці, на розі Надпільної з Смілянською, розташований Соборний парк. Його історія довга і суперечлива. Територія сучасного парку з другої половини ХІХ століття належала головному храмові Черкас – Свято-Миколаївській церкві. Хто забув, то це зруйнована церква на Соборній площі. А тут, на тодішній околиці міста, влаштували цвинтар для священників та парафіян. Кладовище було багате і охайне. Тут були поховання заможних та впливових людей з скульптурами і склепами. Оскільки цвинтар був на той час найбільшим у місті, то на його території ховали людей різних конфесій. Окрім православних були і католицькі могили. А от для лютеран була виділена окрема північно-східна частина (ділянка парку, яка прилягає до Надпільної). Південно-західна частина (ділянка, що ближча до залізниці) призначалась для мусульман. Також на кладовищі звели дерев’яну Свято-Успенську церкву (схоже була на місці сьогоднішнього храму). Тут існувала ще одна церква. Вона була споруджена на честь загиблих у роки Першої Світової війни (оскільки на цвинтарі були захоронення жертв цього конфлікту) і мала назву Свято-Георгіївської. Церкву освятили 7 жовтня 1917 року.

Більшовицький жовтневий переворот приніс хаос, розруху, безладдя і розбрат для всього міста. Не обійшла біда і цвинтар. Тут орудували мародери, а в склепах часто жили безхатьки. В той час це кладовище було одне з найнебезпечніших місць в Черкасах.

А тим часом по країні розпочалась антирелігійна істерія. В місті почали припиняти свою діяльність церкви. Одну з перших закрили Свято-Георгіївську. У 1926 року припинив діяльність Свято-Миколаївський собор (якому належало кладовище). Останньою в місті закрили цвинтарну Свято-Успенську церкву. Це сталося 1936 року. Багатьох священнослужителів знищили сталінські репресії. До речі, у пам’ять про них в теперішньому Соборному парку стоїть меморіал.

Найгірші часи для кладовища почались після другої світової війни. Вже 1946 року підривають Свято-Миколаївський храм, а цвинтар зносять. А от 54-го року місце переформатовано на парк під іменем 1-ого Травня (Першотравневий). За майже 40-річну історію парку він був популярним місцем відпочинку. Тут були атракціони, концертні програми. Особливо часто проходили танцювальні вечори. Багато людей старшого покоління проводили тут значну частину своєї молодості. Та їх батьки і діди все ж пам’ятали справжню історію парку. Часто чув від них таку фразу: «А моя бабця казала – танцюєте на костях!».

Та в 1992 році все змінилося. Православна церква (московського патріархату) поставила питання про будівництво нового кафедрального собору. Серед усіх ділянок запропонованих містом, було вибране місце у Першотравневому парку. 9 серпня 2002 року будівництво було завершене. До речі, під час робіт було знайдено багато решток, які були перезаховані. Тут постав Свято-Михайлівський кафедральний собор – найвищий храм України. Парк дістав назву – Соборний, ту ділянку де розташована церква, називають Свято-Михайлівським сквером.

Перейшовши вулицю Надпільну, зустрічаємо школу №11. Цей квартал де вона знаходиться був розділений на дві частини. Та частина, яка прилягає до вулиці Леніна в 50-ті роки була організована як Першотравнева площа. З її назви випливають всі заходи, які тут організовувались. Жертв григор’євського повстання було поховано також на цій площі. Та вже в 60-х їх останки перенесли на Кривалівський цвинтар.

Пройшовши далі по вулиці в сторону площі 700-річчя, по праву сторону на перетину з Митницькою, зустрічаємо Черкаський шпиталь ветеранів війни та праці. Цей будинок з оригінальною архітектурою має давню історію. Споруджений він був в середині ХІХ століття. У період німецької окупації тут містився пункт по відправці молоді на роботу в Німеччину. Звідси колони майбутніх остарбайтерів йшли в напрямку залізничного вокзалу. У 1952 році тут розмістився ветеринарний технікум, а пізніше і лікувальний заклад для людей. Зараз тут працює вже згадуваний шпиталь.

З початку 60-х років обличчя вулиці почало змінюватись. Та незабутня атмосфера старовинної окраїни міста залишається.

Коментарі  

#1 Петро 28.02.2018, 14:10
У тексті помилка. Кременецький полк ніколи не квартирував у Черкасах. Натомість 173-й Кам'янецький і 174-й Роменський піхотні полки дислокувались у Черкасах з 1897 по 1910 роки.
Цитата