2011 року відбувся Всеукраїнський з'їзд музеїв

В цьому розділі мова піде про козацький період в історії Черкас. Не даремно в минулій статті ми зупинилися у 80-х роках XV століття, оскільки в саме цей час виникають передумови для утворення цього, безперечно унікального та неповторного прошарку населення.

Спочатку почну з загальної історичної ситуації, яка склалася наприкінці XV століття. Україна як і раніше перебуває під владою Литви. На півдні утворилося Кримське ханство та просувається на захід Османська імперія. А Московія поступово звільняється з-під влади монгол. 1475 року Османська Імперія захоплює генуезькі колонії в Криму і Північному Причорномор’ї. В той час відбувається протистояння між другим кримським ханом Менглі-Гіреєм та османами. Та суперечка швидко стихає після визнання Кримом васальної залежності від Порти. До речі, в цьому протистоянні кримчаки спробували заручитись підтримки Литви, але Казимир IV Ягеллончик (князь ВКЛ та король Польщі) вирішив не втручатись. Саме з цього моменту Литва та Кримське ханство мали натягнуті відносини. З іншого боку, Порта та Крим здавна протистояли залишкам Монгольської Імперії – Ногайській Орді. І в цьому їх союзником був московський князь Іван ІІІ Васильович. Він щойно звільнив Московію від васалітету Орди (1480) і почав протистояти Литві на заході.

Саме ці складні політичні відносини і спричинили одну з найбільших трагедій українського народу. Іван ІІІ у своїй боротьбі з Великим князівством Литовським, намовив Менглі-Гірея на військовий похід на його територію. Кримчаки погодилися. Пізніше, отримавши в подарунок (трофей) золоті прикраси Київської Софії, Іван був задоволений діями татар. Та це відступ… Отже, 1482 року Менглі-Гірей вирушив в набіг на Київ. Схоже це був не перший його напад на українські землі. В попередні роки від них постраждали Поділля та Волинь. Та цього року шлях кримського хану проходив по Дніпру. На путі татар стали міста трьох ліній оброни, майже всі вони були спустошені. Та деякі витримали удар. Серед них були і Черкаси. Черкаський замок устояв перед нападом кримчаків. Проте посад міста був повністю знищений. Археологічні знахідки Черкас доводять цю подію. Це відбулося до 1 вересня 1482 року. Цікаво, що деякі історики помилково (посилаючись на пізніші джерела) описують цей набіг 83 роком. Та Київ і решта південних земель були повністю зруйновані. Це був серйозний удар по колисці української нації. Після нього наш народ змушений був відроджуватись майже з нуля. Можливо саме цього року закінчилась Київська Русь і почалась Україна.

До речі, про черкаський замок. У попередній статті я, чи то випадково, чи то навмисно і словом не обмовився про нього. В Черкасах було три замки. Перший був зведений ще в 1392-1402 роках. Він знаходився в межах сучасного скверу Богдана Хмельницького на Замковій горі. Фортеця була резиденцією Скригайла (не плутати з Свидригайлом). Замок був острогом міста, зроблений із загострених колод, стіни якого тяглись подолом сучасною Долиною троянд. При цьому простір центру укріплення був лише 60 метрів уздовж смуги Дніпра і 40 метрів перпендикулярно до неї. Від вершини, на схилах, знаходились хати зброярів, гончарів та рибалок. Коли було зруйновано (або пошкоджено) перший замок точно невідомо, та схоже це відбулось за татарського набігу 1489 року. Можливо на це вказує і дата будівництва другого замку, а саме 90-ті роки XV століття.

Так, у 1490-х роках Черкаси почали будувати новий замок. Будівництвом керував такий собі  Ошпан. Хто він був і звідки невідомо. Та він створив невдалий проект. Замок зводили на місці готелю «Черкаси» (зараз «Оптіма»). На той час, бульвар Шевченка був південно-західною межею міста, а за ним простягався голий степ, відкритий для нападу турок і татар. Він був також незручний і у плані подачі води. Криниця, яка була викопана в середині замку мала 50 метрів завглибшки. А віддаленість від Дніпра також значно зменшувала шанс отримати підкріплення. Замок був маленький та вміщував, уразі небезпеки, небагато народу. Єдиним плюсом цього проекту було розміщення поряд (або в середині) міського базару. Тому наприкінці XV століття міська влада відмовилась від нього. Як писав автор опису: «не хотять черкашане к тому новому замку переселиватися…» Не зрозумілим залишається тільки те, чи був добудований сам замок і чи залишався в місті старий поряд з новим. До речі, у 1488 році до складу гарнізону входив гармаш (пушкар) Уліріх Циморман – схоже був німцем, але точних даних немає. Стосовно третього замку, вважаю за потрібне поговорити пізніше.

Далі приведу лише роки наступних татарських набігів. До речі, це напади лише на Київщину, яка з 1471 року стала воєводством (не беру до уваги Поділля, Галичину та Волинь). А от даних про долю Черкас не маємо. 1487 рік – напад 5-тисячного загону татар на Київщину. Розбитий Яном І Ольбрахтом у вересні, 1,5 тисячі татар вбито, чимало потрапило в полон. 1489 – похід 100-тисячного війська на Київщину. Київ взято штурмом і спалено.

От так ми, поступово, підійшли до основної теми цього розділу. Коли і з числа кого складались перші козаки достеменно невідомо. Існує декілька теорій.

Перша полягає в автохтонності козацтва. Вона стверджує, що козаки – це місцевий стан, що виник через потребу захисту південного кордону Литовського князівства. Що їх появі сприяла політика тогочасної влади.

Друга – боярська теорія. Козаки сформувались на основі руських бояр та незнатних професійних військових Литви та Польщі, які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною та розбоєм.

Третя теорія – уходницька. Вона полягає у думці, що козаки згуртувались на основі промислових ватаг представників різних станів, що йшли на сезонні промисли в Причорноморські та Прикаспійські степи. Значну частину уходників становили селяни-втікачі з Литви, Польщі та Московії.

Четверта – кочівна. Козаччина сформувалась від одного або декількох кочових народів, що в різні часи мешкали на території Північного Причорномор’я. Серед пращурів козаків називають скіфів, сарматів, хозарів, вже згадуваних чорних клобуків, половців, черкесів (адигів), татар та інших.

П’ята теорія – бродницька. Козаки є нащадками бродників, берладників та галицьких вигонців, які мешкали в ХІ-ХІІІ століттях в Північному Причорномор’ї та біля дніпровських порогів. Вони були втікачами та залишками племен, яких поглинула історія.

Також, ми пам’ятаємо про переселення черкесів у 1284 році з Ахметових слобод на місце майбутніх Черкас. У тому джерелі, як вже згадував, їх назвали козаками. Малоймовірно, та якщо ця оповідь правдива – тоді саме наше місто є місцем зародження цього прошарку. Хоча термін «козак» використовувався ще раніше. 1240 року – у Початковій монгольській хроніці та в XIV столітті у словнику половецької мови, а також на сторінках генуезької хроніки за 1474 рік.

Землі на південь від Києва і аж до причорноморських степів ще за часів Русі завжди притягували людей різної долі. Деякі переселялись сюди для розбою, інші шукаючи кращу долю, одні тікали від ворога, а дехто – просто у пошуках пригод. Та, певно, усіх їх приваблювало почуття волі та свободи, якого так не вистачало у Середньовіччя та в пізніші часи. До XVII століття ці землі фактично не належали жодній державі. Спочатку тут селилися багато племен кочівників: печеніги, половці, монголи, татари, чорні клобуки, огузи, торки, ковуї, турпеї, боути, каєпичі, берендеї. Тут вешталися незрозумілі групи людей: берладники та бровники. Всі ці інгредієнти століттями перемішувались та переплутувались, щоб у результаті утворити унікальне явище світової історії. Цікаве інше – чому саме український народ став основою козацтва? Чи були варіанти історії, при яких козаки ототожнювалися б з іншими сусідніми народами (татарами, поляками, литовцями, турками або московітами)? Певно ні! Тому що, саме українці не були вільними. І саме ми, втративши свою державу, почали шукати свободу в безкраїх степах Дикого Поля.

В тодішніх умовах вільні люди-козаки, яких все більше ставало в Черкасах і навколишніх місцевостях, організовуються та винаходять форми самоуправління. Прагнучи виконати покладені на них обов’язки по захисту південних кордонів, старости почали роздавати землю не одиницям із привілейованого стану, а козацьким громадам, не втручаючись при цьому до їх внутрішніх справ.

Козаки із Черкас, а також із інших, розташованих на Дніпрі міст і містечок, в ході освоєння подніпровських земель поступово удосконалюють свою організацію. Вирушаючи у Дике Поле, вони групувалися у загони-ватаги, обираючи своїми ватажками, як їх ще називали, отаманами (слово з мови печенігів, половців або інших кочовиків), найбільш досвідчених, сміливих і винахідливих. Згуртувавшись у ватаги, козаки сезонно займалися на прилягаючих до міста, а також тих, що простяглися вниз по Дніпру, землях, угодницькими промислами – мисливством, рибальством, бджільництвом та збутом своєї продукції, даючи прибуток державній казні.

Та ми поступово підходимо до 1492 року. До речі, проводячи паралелі з історією цивілізації – це рік відкриття Колумбом Америки. В цей час з’являється перша офіційна згадка про черкаських козаків. Менглі-Гірей в ярлику (листі) скаржився Великому князю литовському і королю польському Олександру Ягеллончику на козаків киян та черкащан, що вчинили морський похід на Тягиню на Дністрі (Бендери, Молдова), захопили татарську галеру, а з нею і великі трофеї. Схоже, відбувалося все так: козаки спустилися човнами по Дніпру, пройшли Чорним морем, піднялися Дністром і атакували фортецю. Хоча тут треба мати на увазі, що в районі сучасної Каховки, якраз того року була заснована татарська фортеця Іслам-Кермен (Аслан-Город). Як козаки пройшли це місце залишається невідомим. Олександр, побоюючись війни з Кримським ханством відповів так: «…Також писав нам в своєму ярлику, що наші люди канівці і черкасці, прийшовши Дніпром, під Тягинею човен твій розбили, чоловіка одного і багато статків та грошей забрали, а потім цього твого чоловіка забрали і кілька волів з ним взяли, а після того під Тягинею черкасці взяли десяток коней і трьох чоловік забрали з собою. Про те нам невідомо і сталося без нашої волі. З приводу того послали до наших урядників окраїнних. Щоб речі ті відшукали між козаками, а якщо б знайшли – передали в руки твоєму слузі Мусаці, і людей, які будуть знайдені і відібрані статки. А тих лихих людей, які те вчинили, повеліли стратити…»

Та вже наступного 1493 року татари під проводом Менглі-Гірея розорюють Київщину включаючи Черкаси. Цього ж року під приводом помсти за напад на наше місто черкаський староста князь Богдан Глинський здійснив набіг на новозбудовану татарами разом з турками Очаківську фортецю. Козаки зруйнували її і забрали 30 тисяч алтинів здобичі та 64 полонених. За одно був пограбований і московський посол Субота, що направлявся до Криму з Валахії. Менглі-Гірей, в свою чергу, знову пише листа до Олександра, де винними називає черкаських козаків.

Одночасно відновлювався і черкаський замок після набігів татар. У його відбудові використовувалась праця білоруських робітників. У записці господарського писаря про ремонт замку згадується: «…С Меречи отправлены люди с волостей Черкасс рубить: с Кричова 100 человек с топоры, а с Пропойска, со Олучич, с Дроковка человеков 100. С Речицы 50 человеков. С Брагиня – 50 человеков…» Тут згадуються населені пункти Могильовської та Гомельської областей Республіки Білорусь.

І повернемося до вже згадуваного князя Богдана Глинського. Його повне ім’я – Богдан Федорович Глинський, а козацьке прізвисько – «Мамай». У період з 1488 по 1495 роки був черкаським намісником. Походив з роду сіверських шляхтичів Глинських. Прізвисько своє заслужив тим, що походив від ординського темника Мамая з половецького роду Кият і Чингізхана (предка жінки Мамая). Глинський окрім набігу на Очаків, також приймав участь і в поході козаків до Тягині 1492 року. У 1494 році під його проводом козацька ескадра спустилася вниз по Дніпру і захопила турецьку залогу (гарнізон) Очакова. Татарські загони розбіглися по степу. Тоді було звільнено сотні полонених, з якими і повернувся до Черкас. З 1495 року поставлений намісником Путивля. У 1500 році потрапив у полон до московитів, а вже в 1502 і 1504 роках з черкаськими козаками успішно штурмував турецьку фортецю Тавань (Берислав) на Дніпрі. Богдан Глинський помер у 1509 або 1512 році.

Та вже після походу Менглі-Гірея (1493 рік), на деякий час, акцент татарських набігів було перенесено на Поділля, Волинь та Галичину. На початку ХVI століття лише 1527 рік приніс напад на Київщину. Схоже, цьому була вагома причина ­– попередні набіги так спустошили Київ і сусідні міста, що сенсу нападу на них зовсім не було. Можливо існувало і інше пояснення. В цей час, навчена постійними спустошеннями, в Південній Київщині (а саме в Черкасах), так зміцнився козацький рух, що татарам простіше було оминати цей край.

Черкащани на той час сплачували десятину в бюджет Київського воєводства. Це підтверджує установча грамота від 14 травня 1499 року великого князя литовського Олександра киянам про необхідність сплати мита київському воєводі: «Которые козаки з верху Днепра и з инших сторон ходят водою на низ до Черкас и далей, а што там здобудуть, с того со всего десятое мають давати».

Польський хроніст П’ясецький згадує про існування в Черкасах 1503 року Щурову козацьку роту. Це був підрозділ найманих вояків, які здійснювали охорону офіційних установ, використовувалися податківцями та виконували функцію комендантської роти. Існувала до першої половини XVII століття у воєводствах та старостах. Серед найманців були воїни з київського та черкаського гарнізонів (залогів), а також козаки.

У 1508 році канівським старостою стає Остафій Дашкевич. Саме він починає організовувати окремі козацькі загони в єдину армію. Київський літопис називає Остафія навіть першим козацьким гетьманом, а історик Олександр Ріґельман, навіть вказує на рік початку його гетьманства – 1505. Черкаським старостою Дашкевич був з 1515 по 1535 або 1536 роки. Саме він з Юрієм князем Слуцьким у 1527 році розбив під Каневом та Черкасами татарські орди, які здійснювали вище згадуваний набіг. Цікава нестиковка з біографії Дашкевича до цього часу не дає мені спокійно спати. У вікіпедійній статті про Черкаський замок повідомляється: «…В 1549-1552 роках Остафієм Дашкевичем, старостою Черкаським та Канівським, в Черкасах був зведений новий міцніший замок на місці старого…» ­- це груба помилка! В ті роки Дашкевича вже не було в живих. Він помер між 1537-1540 роками. Тому її зводив не Дашкевич. Саме тоді Черкаський замок (певно, все ж таки перший за ліком) витримав 13-денну (за іншими даними місячну) облогу татарського війська хана Саадет І Герая. Відбулося це у лютому 1532 року (у інших джерелах 1531). Та Дашкевич зумів втримати оборону від кримського війська, півтори тисяч яничар та 50 гармат. Остафій особисто вийшов до хана на переговори. Саадет вимагав видати колишнього кримського хана, якого сам і скинув з престолу, Іслам Герая, що переховувався в Черкасах. Дашкевич відповів, що особа гостя для нього є святою і дивуючись мужності Остафія, Саадет І Герай запросив його на банкет, уклав договір, за яким хан згодився на усі пункти, що поставив Дашкевич, і відступив. Однак, схоже це просто легенда. В той час Іслам Герай перебував за Доном і домовлявся з московітами, чи то про притулок, чи то про військову допомогу.

Через два роки після цього, Дашкевич представив литовському сейму розроблений ним проект захисту кордонів Литви від татарських вторгнень. В цьому проекті Дашкевич обґрунтував необхідність спорудження ближче до татар, на одному із малодоступних островів Дніпра, укріплення і розміщення в ньому постійної сторожі із козаків в 2000 чоловік, яка, плаваючи по річці на чайках, перешкоджала б татарам переправлятися через Дніпро. До цих 2000 козаків Дашкевич пропонував додати ще кілька сот чоловік, які б добували в окрузі необхідні припаси і доставляли їх козакам на острови. Пропозиція Дашкевича була схвально прийнята учасниками сейму, але так і не була реалізована. Через два десятиріччя ідея Дашкевича знайшла своє втілення в Запорізькій Січі, яку започаткував інший черкаський староста – Дмитро Вишневецький.

У 1536 році Черкаси охопило антифеодальне повстання. Причиною його називають утиски з боку шляхти черкащан, схоже відлуння Кревської унії 1385 року з її ліквідацією залишків автономії українських земель долетіло до вільних Черкас. Терпіння черкащан увірвалося з призначенням в Черкаси старостою литовського намісника Василя Тишкевича. Він збільшив для жителів міста грошові та натуральні податки, обмежив заняття торгівлею, уходництвом, промислами та полюванням. Обурені черкащани, насамперед «непослушні» (які не платили податків і не відбували повинностей), в 1536 році вигнали Тишкевича разом з його прислужниками з міста, організували оборону міста від прибулого з Києва для придушення повстання загону жовнірів. Після невдалої облоги Черкас каральний загін відійшов до Канева, де був розгромлений повсталими канівчанами. Через страх розповсюдження повстання за межі Черкаського та Канівського староства, сюди направили значно чисельніші сили, що розправились з бунтівниками. Старостами черкаськими після цього були Ян Пенько, Михайло Вишневецький та Оникій Горностай, які продовжували лінію свого попередника на урізання прав жителів Черкас.

Протестуючи проти феодальної сваволі, чимало черкащан вдавалися до випробуваного методу – втікацтва в пониззя Дніпра до своїх уходів. Не припинила втечі і королівська грамота, з якою в 1540 році звернувся черкаський староста Михайло Вишневецький до втікачів, закликаючи їх повернутися під владу, яка всіляко намагалася й надалі нав’язати їм несправедливі умови. Зокрема, судовому рішенні 1546 року короля Сігізмунда-Августа на скаргу черкасців йдеться про те, що староста Горностай до міщан «утиски великі робить» і «митами їх новими обтяжує». Уходництво черкаських міщан і бояр поширювалося на величезні території вниз по Дніпру аж до Тавані (турецька фортеця біля Каховки). Серед місць, охоплених понад трьома десятками черкаських уходів – басейн Дніпра, Ворскли, Тясмину, Інгула, Самари.

Подальші роки, аж до початку XVII століття, пройшли у відносному затишші. Черкаські та Запорізькі козаки перенесли театр бойових дій на південь, а татари та турки були вимушені проводити свої набіги на Західну Україну та Молдову. Цим спробували скористатись захисники нашого міста. У період з 1549 по 1552 рік відбувається будівництво третього (останнього) замку Черкас. Як ми вже вияснили, фортецю зводив не Дашкевич. Судячи з хронології черкаських старост – це могли бути або Василь Загоровський (до речі він був каштеляном – управлінцем замку) 15??-1551 роки, або, що більш ймовірно, Ян Хрщонович 1547-1552 роки.

Новий замок був значно міцнішим попереднього. На його будівництво пішло 3 роки. На будівництві було залучено велику кількість будівельників не тільки місцевих, але й землекопів з Білорусі, Верхнього Придніпров’я, Волині та Волощини. Керівником був могилівський будівельник Федір Бака. Замок був зведений на Замковій горі (до цього часу не має впевненості де: сквер Хмельницького чи Пагорб Слави) на відстані три перестріли лука від Дніпра. Фортеця мала 4 соснові вежі, широкий рів, церкву Миколи, кілька гармат та гарнізон у 100 військових.

Цікава легенда існує в Черкасах. За нею, ще до переселення козаків за пороги, вони мали спершу Січ біля колишнього села Дахнівка (тепер Черкаси). Зараз її називають Дахнівською, а можливо таку ж назву вона носила і в ті часи. Якщо Січ тут і існувала, то було це в XVI столітті. На черкаських теренах вона була першою місцевою січчю – окремим козацьким городком. За часів козацтва «городками» називали укріплення-засіки (відгородження), де селились вільні озброєні люди. Саме ці невеличкі поселення в захищених природою місцях, часто в гущавинах лісів, і називали січами. Засновником цієї січі можливо і був ймовірний основоположник усього села козак Дахно. Про козацьку фортецю в Дахнівці йдеться тільки в одному серйозному джерелі – про неї писав польський історик і етнограф Едвард Руліковський, автор статті про місто Черкаси у «Географічному словнику Королівства Польського». Він посилався лише на усні перекази черкащан.

В ті часи місто здебільшого розташовувалось біля замку і на березі Дніпра. Вже тоді на сучасній Соборній площі існував ярмарковий майдан. До нього вели дороги з боку сіл Мошни, Білозір’я та Червоної Слободи. Одна з вуличок спускалася і до Дніпра. На вершинах Черкаських схилів височіли поодинокі дерев’яні церкви. Тоді вже в місті були і муровані будівлі. Серед них – споруди, що містились на території сучасного скверу Хмельницького. Тут була резиденція князів Вишневецьких, укріплена пізніше високими мурами.

До речі, у середині XVI століття в українській історії з’являється яскрава постать Дмитра Івановича Вишневецького, який став відомим з 1551 року, в інших джерелах з 1550 року, коли був призначеним старостою черкаським і канівським. На жаль, відсутність достовірних прямих свідчень і загальна обмеженість джерельної бази про події того часу не дають змоги історикам висвітлювати в повному обсязі і однозначно трактувати окремі сторінки його життя та діяльності, а деякі з них і до цього часу є дискусійними.

Одним із спірних моментів в наукових колах залишається питання щодо того, чи вважати зведене козаками під проводом Дмитра Вишневецького в середині 50-х років на острові Мала Хортиця укріплення (замок) першою Запорізькою Січчю, а Вишневецького, відповідно – її засновником. До дискусійних і остаточно не з’ясованих питань можна віднести і взаємостосунки Вишневецького з московським царем Іваном IV (Грозним) та хронологічні межі його старостування в Черкасах. В 1561 році він оселився в Черкасах, продовжуючи воювати проти Криму.

Взагалі рід Вишневецьких залишив помітний слід в історії давніх Черкас (як і усієї України). Крім князя Дмитра, старостами черкаськими в різний час були князь Михайло (1559-1580) і його син Олександр (1580-1594).

Тодішні черкащани обробляли землю, ловили рибу в Дніпрі та чисельних річках і озерах, полювали, розводили бобрів, приручали диких коней, тримали пасіки. По Дніпру через Прип’ять мали торгівельні стосунки з Волинню.

У XVI столітті Литва переживала скрутні часи. У постійних війнах з Московією вона втратила третину своєї території (Чернігівщину, Сіверщину, Смоленськ). З півдня набіги татарських орд стали майже щорічними. В цій ситуації Литва шукала міцного союзника. 1 липня 1569 року була підписана Люблінська унія. Утворилась єдина федеративна держава у складі Королівства Польського та Великого князівства Литовського – Річ Посполита. Українські землі зазнають нової адміністративно-територіальної реформи. На основі Київського князівства створено воєводство, що входило до Малопольської провінції і регіону Русь. Маленький відступ… Тоді ми були малополяками, пізніше малоросами, можливо раніше маломонголами. Кожен з народів поневолювачів вважав нас частиною своєї нації, просто додаючи частинку «мало». Достатньо всього одного погляду на окупаційні назви українців, щоб зрозуміти наскільки це абсурдно. Продовжимо. До складу Київського воєводства входив Черкаський повіт, який близько 1566 року був скасований і утворений Черкаський гродський суд, що опікувався переважно розбором кримінальних справ шляхти і діяків як паралельна інстанція земських судів. Черкаська шляхта дістала право скликання повітового сеймика, де обговорювала питання, висувані на загальнодержавний (вальний) сейм і обирала своїх депутатів на засідання останнього, а також розв’язувала питання місцевого значення.

Отож, продовжимо. Як вже казав 1 липня 1569 року Черкаси опинилися під владою Польщі. Зараз багато мовиться про те, що українці в складі Великого князівства Литовського мали однакові, чи майже однакові права у порівнянні з титульною нацією. Але, незважаючи на мій скептичний погляд щодо цих відносин, факт у тому, що за Польщі Україна зазнавала більших утисків. Агресивна політика варшавських королів у сфері релігії та офіційного статусу козаків впевнено робила свою справу. Вже через два десятиріччя козацтво, яке до цього часу не піднімало зброю проти литовської влади, вимушене було повстати проти Польщі.

Грудень 1591 року. Козацтво незадоволене заборонами і обмеженнями нереєстрових, накладеними урядовою ухвалою «Порядок щодо низовиків та України» 1590 року, неспроможністю влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримками платні реєстровцям було обурене. В цей час загострюється майнова суперечка між шляхтичем Криштофом Косинським та білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким. Перший втратив у 1586 році родовий маєток і подався на Запоріжжя козакувати. 1590 року, завдяки рекомендації коронного гетьмана (командира польської коронної армії) Яна Замойського, уряд Речі Посполитої призначив Косинського полковником Війська Запорозького реєстрового і дарував землі в пустині Рокитній і Ольшанці Київського воєводства. Проте наступного року ці землі силоміць захопив білоцерківський староста Януш Острозький, що отримав на володіння ними королівський привілей. На що Косинський з 5000 реєстрових та нереєстрових козаків 29 грудня 1591 року штурмом взяв Білу Церкву. В цей час заворушення переростає в селянсько-козацьке повстання майже по всій Україні (Київщина, Брацлавщина, Поділля, Волинь).

1592 року козаки захопили Київ, Переяслав та Острополь на Волині. На початку 1593 року на придушення повстання вирушили особисті війська руських князів Януша Острозького та черкаського старости Олександра Вишневецького (останній родич Дмитра Байди Вишневецького, який через жагу збагачення розірвав відносини з козаками). У лютому 1593 року козацькі війська були розбиті у великій битві під П’яткою (Житомирська область). Косинський капітулював. Та вже на весні спробував поновити повстання, скерувавши свої сили проти черкаського старости, князя Олександра Вишневецького. Зібравши двотисячне військо, Косинський кілька разів нападав на маєтки навколо Черкас, а в травні 1593 року двома загонами – один на човнах, по Дніпру, другий – кінний (350-400 вершників), берегом – підійшов до самого міста. Під час облоги до повстанців почали приєднуватись місцеві селяни й міщани. Можливо, невдовзі військо Косинського знову зросло б до грізного. Але взяти штурмом черкаську фортецю йому не судилося.

Отже штурму не вийшло. Існує декілька версій загибелі Косинського. Основна і найвірогідніша полягає в тому, що Косинський загинув від рук найманих вбивць – слуг старости Олександра Вишневецького – в корчмі на околиці Черкас, де гетьман з невеличким гуртом соратників відзначав вдалий початок повстання. Натомість Марцін Бєльський та Рейнольд Гайденштайн (польські історики) розповідають про сварку зі слугами Вишневецького на переговорах під час бенкету. Потім дійшло діло до бійки і тоді хтось із шляхтичів одним ударом убив Косинського. Інакше оповідає про це сам князь Олександр Вишневецький. У своєму листі від 23 травня 1593 року коронному гетьманові Яну Замойському він каже, що Косинський загинув у бою під Черкасами. Народна слава й українські літописці оточили Косинського особливим ореолом мученика і про його смерть розповідали, начебто його живцем замурували в кам’яному стовпі у Брест-Литовську (псевдолітописець Георгій Конинський). Але більшість літописців вказують на загибель Косинського ще під П’яткою, причому одні відносять його смерть до 1593, а інші – до 1594 року.

Остання версія мені здається малоймовірною. Чому? Тому що в Черкасах існувала місцевість (куток) під назвою Косинська, саме в тому районі де стояла та сама корчма. Зараз важко встановити про яку саме частину міста йде мова. Відомо, що вона примикала з південного заходу до Казбету, і була заселена лише у ХХ столітті. На мій погляд це район колишнього кінотеатру «Зірка».

Шляхта жорстоко придушила рештки повстанських загонів. Пани почали довільно збільшувати у своїх маєтках панщину, натуральні та грошові повинності. Цим самим готувався ґрунт для наступних повстань. І воно не змусило себе довго чекати…

Вже в 1594 році Поділля, а згодом й інші українські землі охопило повстання під проводом Северина Наливайка. Восени 1595 року один із повстанських загонів на чолі з Григорієм Лободою (гетьман запорізький) оволодів Черкасами.

Та це повстання, як і попередні швидко захлинулося. Не зважаючи на це, у повітрі все одно витало щось більш маштабне. І про нього у наступній главі. Тай цю, щось дуже затягнув. Отож зустрінемось у XVII столітті.

Коментарі  

#3 Николай 28.02.2018, 14:08
Я извеняюсь на чаше год 1596 год.
Цитата
#2 Николай 28.02.2018, 14:03
В 2014 году под Черкасами была найдена чаша серебро в позолоте, на ней был год 1696 и герб Косынского. По словам старожилов в том месте было козацкое кладбище и церквушка. Думаю после убийства Косынского казаки поехали на Киев, проезжая село от Черкасс 5 км.они увидели церковь и на кладбище похоронили Косынского. Через несколько лет сыновья приехали на могилу отца, и одарили церковь, так чаша попала туда где ее нашли. Вот неизвестно он там и лежит или они забрали и похоронили в другом месте. Чаша В том же году была продана в Киев колекционеру.
Вопросы будут, отвечу.
Цитата
#1 Николай 28.02.2018, 14:03
Добрый день есть кое какие сображения насчет Косынского.
Цитата

Як вам новий дизайн сайту?

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html