Один з найкрасивіших будинків зведених у 80-ті роки ХІХ століття прикрашає черкаський Хрещатик і зараз. Він впритул розміщується до будинку Цибульських і ховається в зелених кронах кучерявих дерев. Це будинок купця Белахова, що знаходиться за адресою Хрещатик 219. Перед нами постає цегляна двоповерхова споруда.
Раніше будівля мала виносний балкон з гарною наскрізною металевою огорожею. Його демонтували у 30-х роках ХХ століття. Взагалі, будинок зведений у стилі пізнього модерну з елементами ампіру, що повністю відповідає смаку середнього класу черкаської буржуазії початку минулого віку. Споруда і нині приваблює своєю архітектурною ошатністю.
Як вже було сказано будинок спорудили у 1880-ті роки. На жаль, як і у багатьох інших історичних будинків Черкас, архітектор його залишився невідомий. Будівлю звели за кошти місцевого купця Белахова. Він був черкаським містером Фьорстом, що як і його американський колега завіз новинку під назвою «сінематограф» до провінційного повітового міста.
То як же започатковувався кінематограф у Черкасах? Кінематографічний апарат придбав для Белахова один із багаточисельних родичів купця та передав у наше місто через посередників. Це відбулося у 1908 році, за допомогою своєї сім’ї, підприємець крутив черкащанкам німе кіно. Серед краєзнавців немає одностайності де саме в Черкасах вперше застрекотіло кіно. Розглядається два варіанти: перший ― це будинок, який існував напроти бібліотеки Шевченка (зараз тут житловий дім 1953 року з поліклінікою СБУ на першому поверсі), а другий ― власне описувана мною споруда. На користь першої версії говорить те, що існує документ Київського губернського правління, направлений Черкаській міській думі. Він містить такий текст: «за протоколом будівельного відділення від 3 липня 1908 року дозволено пристосування приміщення у Черкасах по Суворівській вулиці для демонстрування картин за допомогою кінематографа». Невідомо чи був цей будинок у власності Белахова, хоча деякі називають цей куток та квартал міста «белаховськими». Щодо другої версії, то достеменно відомо, що тут був кінотеатр. Та, як би там не було, точно сталося це наприкінці літа 1908 року.
Глядацька зала кінотеатру мала 120 місць. Її утворили зруйнувавши пере стінок між двома великими кімнатами. Ось цитата краєзнавця Степана Нехорошева, яка описує кінозал: «підприємливий Белахов ризикнув відкрити перший у Черкасах кінотеатр, в якому демонстрували німі стрічки, створені на вітчизняних кінофабриках Ханжонкова та Харитонова. «Кінозавєдєніє» обслуговувалось сім’єю Белахова. Невеличкий, задушливий до запаморочення зал, без вентиляції, засмічений насіннєвим лушпинням глядачами, які сиділи на лавах без спинок. У кутку стояла гардеробна шафа для одягу. В ньому дочка Белахова продавала квитки, син Михайло у кінобудці «крутив кіно», а другий син, Григорій, був тапером – обслуговував сеанси музичним супроводом на піаніно. Сам Белахов був білетером». До речі, цікавий факт, купець-кінематографіст часто отримував приписи про неможливість демонструвати картини, які «своєю непристойністю підривають добропорядність городян», а на весні 1917 він отримав розпорядження надавати поліції для контролю анотацію стрічок і зобов’язання «виділяти три кращі місця для людей, які слідкуватимуть за порядком». От вам і порнографія у дореволюційних Черкасах…
Повернемося до колишніх мешканців будинку. Перший поверх Белахов в оренду місцевим підприємцям для мануфактурних магазинів. Серед них був і підприємець Школьников, який праворуч від входу відкрив завод з виробництва мінеральної та сельтерської вод та сітра. На другому ж розмістилась родина самого купця.
Жовтневий переворот, як і для багатьох інших прибуткових будинків, вніс корективи до списку мешканців садиби Белахова. Тут розмістилися владні організації, а ще молодіжний клуб. Відомо, що перед Другою світовою перший поверх займали магазини, а другий ― управління торгівлі, а потім управління кінопрокату (певно історична пам’ять).
Зараз у будинку розміщуються Черкаська обласна організація Національної спілки письменників України, управління в справах сім’ї та молоді, магазин та піцерія «Хрещатик».
