Саме ця будівля для черкащан є уособленням тих історій з перебуванням Тараса Шевченка в Черкасах, та й взагалі, втіленням великого українського поета. Очевидно, що історична цінність будинку і без цього достатня для його значення, та присутність тут самого Шевченка, дає певну неповторність. Хоча, справедливо буде сказати, що певною мірою цей факт відволікає від, так би мовити, «іншої» історії цієї архітектурної пам’ятки.

Будинок Цибульських ­– найстаріша з існуючих будівель міста Черкаси. Розпочалося все ще у 1852 році, коли брати Юхим та Андрій звели півтораповерховий напівдерев’янний будинок. У 90-х роках ХІХ століття його перебудували на повністю кам’яний та вже триповерховий (споруда була з жовтої цегли). Такою ми бачимо цю пам’ятку і зараз. Саме після цієї перебудови будинок став аж до революції найвищим в місті. Імена архітектора та інженера реставрації – невідомі.

В архітектурі будівлі спостерігається признаки неокласицизму. Прямокутний в плані будинок має два головних фасади, що акцентовані балконами. Стіни прикрашені дуже стримано. Лише третій поверх декорований рослинним орнаментом з тесаної цегли, а вікна підкреслені віньєтками, що виконані тою ж методикою. Вікна двостворчаті, подовжені, що було також новинкою того часу. Дах огороджений балюстрадою і виглядає досить нарядно. Вгорі будинок увінчано невеликим купольним завершенням.

Докладніше зупинимось на особах братів Юхима та Андрія Цибульських. Вони походили з древнього дворянського роду. Їх родичі були як шляхтою так і козацькою старшиною, купцями і ремісниками, селянами і дворянами. За національністю вони були поляками, українцями, росіянами та білорусами. Самі брати в Черкасах мали прибуткові будинки (для здачі в найми квартир) на Митниці та Подолі. Також володіли декількома цегляними заводами та лісопилками, займалися меценатством. За своїми політичними поглядами брати були ліберальними демократами, саме цим і пояснюється їх дружба з Шевченком. Батько Юхима та Андрія ­– Антін Іванович був черкаським купцем першої гільдії. Він поставляв колоніальні товари до маєтків Бобринських та Лопухіних. Ще відомо, що у 1822 році Степан Цибульський був гласним міської думи. Схоже це прадід братів. Один з них Андрій мав сина, якого звали Василь. Найцікавіше, що цей Василь Андрійович особисто пам’ятав Тараса Шевченка, що гостював у його батька. Василь помер 1924 року, але дякуючи О.Олексанрову спогади про перебування поета в Черкасах можна прочитати і зараз. Василь Андрійович Цибульський мав дачу в Соснівці. Вона до цього часу збереглась з невеликими добудовами у вигляді фірми «Склосервіс».

Не можливо не торкнутися й самої історії перебування в будинку Шевченка. Тут він був під домашнім арештом під наглядом поліції. Було так… Арештованого у селі Пекарі Шевченка 18 липня 1859 року доставили справнику Табачникову. Брати Цибульські викупили (схоже це була застава) за 500 рублів та золотий годинник. До 22 липня поет перебував у їх домівці.

Після реконструкції кінця ХІХ століття другий і третій поверх віддали під приміщення Петербурзького облікового та позичкового банку. Перший поверх займали крамниці. Вони були мануфактурні, а потім навіть з’явився магазин зброї. За радянської влади у будинку довгий час розташовувались перукарня та магазин (на першому поверсі), міський банк (на другому). У травні 1989 на честь 130-річчя перебування Шевченка в Черкасах, а також 175-річчя з дня його народження, тут розмістився перший в Україні та світі музей «Кобзаря». Головним експонатом закладу є перше видання «Кобзаря», що випущене в Петербурзі у 1840 році (Тарасу в цей час було 26 років). Це видання з якісного паперу та чітким шрифтом одне з десятка, що збереглися. Також до колекції входять «Кобзарі», які випускалися на різних мовах протягом вже 200 років. Ще тут традиційно зберігається незліченна кількість шевченківських листівок, медалей та значків. Щороку музей відвідують понад 50 тисяч людей.

Наприкінці 80-х років ХХ століття будинок реставрували.

Будинок Цибульських є однією з найголовніших архітектурних пам’яток Черкас. Велике щастя для нас, що ця будівля пережила буремні події ХХ століття і радує нас і зараз.