Серед очільників Черкаського староства було чимало відомих особистостей. Один з них – Адам Григорович Кисіль (†1653), військовий та державний діяч Речі Посполитої. Він походив із руського (українського) шляхетського роду Киселів. Був старшим із двох синів володимирського підстолія Григорія Гнєвошевича Киселя та Теодори Іваницької.

Киселі постали з північно-західної Волині, де володіли маєтком Низкиничі у Володимирському повіті (звідси прізвище-придомок – Низкиницькі). Перші достовірні згадки про цей рід датуються рубежем XV–XVI ст. Спочатку вони належали до небагатих зем’янських родин, коли ж його представники досягли впливового положення в Речі Посполитій, за відсутності знатних предків була створена генеалогічна легенда, згідно з якою родоначальником Киселів, нібито, був київський воєвода Свентольд, який служив великому князю Володимиру, а згодом героїчно загинув під час оборони Києва від військ польського короля Болеслава І Хороброго у 1018 р. Тоді ж родовий знак Киселів у вигляді хреста з розщепленим натроє нижнім раменом трансформувався в герб «Свентольдич» або «Намет» із зображенням шатра, увінчаного хрестом.

Адам Кисіль змолоду розпочав військову кар’єру: у 1617 р. брав участь в поході королевича Владислава на Москву, під командуванням великого гетьмана коронного Станіслава Жулкєвського воював із турками на Поділлі. Брав участь у битвах: під Бушею (1617), Цецорою (1620), Хотином (1621). Спочатку перебував на малозначущих посадах (у почтах), але вже у 1626 р. під час польсько-шведської війни очолював власну хоругву. Новий монарх Владислав ІV Ваза звернув увагу на Киселя, як на майбутнього союзника – виразника інтересів православної шляхти і козацтва (умисно ставку було зроблено не на впливового магната, а на рядового шляхтича). Як очільник козацьких полків А. Кисіль брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр. За це отримав в управління Носівське староство та посаду підкоморія чернігівського. Окрім того, за дорученням короля, виконував функцію головного комісара над козаками. Під час козацько-селянських повстань 1637–1638 рр. зібрав кілька сотень козаків і приєднався з ними до польного гетьмана коронного Миколая Потоцького. Вів переговори з повсталими, виконував роль посередника між козаками і польським урядом. Зокрема, саме він на козацькій раді під Боровицею (26.ХІІ.1637) від імені М. Потоцького прийняв капітуляцію козаків і виголосив присягу новопризначеної старшини.