Ще сто років назад Черкаси закінчувались цією вулицею. Це сучасна – Добровольського. Вулиця відома з 1893 році. Тоді її назва була Сінна. Все через те, що на вулиці розміщувалась Сінна (тепер 700-річчя) площа. У 1916 році була перейменована на Рафінадну. Зрозуміло, що ця назва пов’язана з Черкаським цукрорафінадним заводом. А от у 1971 році вулиця знову змінила своє ім’я. Тепер на честь космонавта, уродженця Одеси, Добровольського Георгія Тимофійовича. Саме цього 71-го року його спусковий апарат космічного корабля «Союз-11» під час повернення на Землю роз герметизувався, що привело до загибелі екіпажу.
Півтори сотні років тому у Черкасах був один промисловий гігант – цукрорафінадний завод. Він був заснований у 1854 році і розміщувався на околиці міста біля хутора Кривалівка. Завод був Тульсько-Черкаським акціонерним товариством, однією з найбільших цукроварень у Російській Імперії. Найсучасніше обладнання, на той час, було закуплено в Чехословаччині. На початку ХХ століття потужність заводу складала 1,5 мільйони пудів (24,5 тисяч тон) цукру на рік. В той же час штат співробітників складав 622 працівника.
З часом підприємство почало розвивати свою інфраструктуру. Довкола з’явились допоміжні цехи, ремонтні майстерні, гуртожиток, їдальня. Пізніше звели клуб та лікарню. Працівники почали селитися на протилежному боці вулиці. З початку ХХ століття на заводі почало працювати професійне училище, яке готувало кадри для підприємства.
Основну масу робітників складало безземельне селянство, яке з початком промислового буму потягнулось до міста. Цікавий факт, що серед працівників були мешканці не тільки українських губерній. Так у 1886 році на завод прийняли 112 білорусів, на строк 10 місяців, з оплатою у 7 рублів на місяць. На підприємстві була 12-годинна зміна.
Тогочасні умови праці не задовольняли людей. На заводі почалися страйки. У квітні 1887 року страйкарів розігнала поліція. Страйки продовжувались. Вулиця пам’ятає 2 (15) листопада 1901 року, 1905 і 1906 рік, сутички робітників з поліцейськими та адміністрацією. На мітингу 25 червня 1906 року біля заводу зібралося близько 2 тисяч чоловік, які слухали виступ депутата Державної думи, колишнього працівника Черкаського цукрорафінадного заводу, уродженця Сміли Вирового Захарія Івановича (Захар, Орлик, Кобчик) про роботу парламенту та революційні події в імперії. Налякана заворушеннями адміністрація підприємства оголосила локаут (тимчасову зупинку). Після цього рафінадний завод поновив роботу тільки у серпні 1912 року. Правда не на довго. За часів революційного хаосу завод закрили.
Підприємство відновило випуск продукції вже за більшовиків, а саме 2 листопада 1924 року. За сезон 1924/25 років було вироблено 2,5 мільйона пудів (41 тисяча тон) цукру. Завод почав відновлюватись. На прикінці 1928 року на перехресті з бульваром Шевченка збудували Палац культури підприємства, а за ним спортивне містечко, був закладений парк відпочинку.
Почала розбудовуватись і вулиця. ЇЇ забрукували на протязі двох кварталів, з’явились тротуари.
У 1937 році цукрорафінадний завод випускав продукції в 4,5 разів більше ніж на початку століття. Звичайно зараз цей факт стає зрозумілим, оскільки за 20-25 років удосконалилось не тільки обладнання, а й технології.
У часи другої світової війни, в серпні 1941 року на вулиці Рафінадній був організований збірний пункт 38-ої армії. Дуже серйозні бої тривали на вулиці і в 43-ого під час наступу Червоної армії. В цей період більшість будинків були зруйновані. А от цукрорафінадний завод зміг відновити свою роботу тільки в 1951 році.
На жаль зараз підприємство переживає також тяжкі часи. Робота була зупинена ще у 1998 році. Та згадуючи славну історію підприємства – з нетерпінням чекаємо відродження заводу.
У 1986 році, на честь святкування 700-річниці з дня заснування Черкас, площу Сінну перетворили на площу з однойменною датою.
