…Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки променітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
Розділ присвячую С.С.Д.
Середина XVII століття. В Новому Світі вирують колоніальні війни. Голландії вступає в Золотий Вік. В Британії до влади приходить Олівер Кромвель. В моді бароко, голландський та болонський живопис. Східна Європа палає в війнах, що змінюють одна одну.
Серед усього цього гамору стає непомітною Україна. Вона щойно програла Визвольну війну, намагаючись замінити одну метрополію іншою. За результатами Переяславської Ради протягом січня-лютого 1654 року народ України присягнув московському царю. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропивнянський полки, а також духовенство. Угода між московським урядом та козацькою старшиною була документально закріплена в Березневих статтях (1654).
Фактично, з 1649 року, тобто від Зборівської угоди, місто Черкаси входило до Гетьманщини. Наше місто стало центром однойменного полку. А от що таке Гетьманщина? Дуже важко відповісти на це питання. Єдиної думки не існує навіть у істориків. Схоже це була козацька автономія (з широкими або вузькими правами, залежно від історичного періоду), яку визнав польський король (московський цар). Після вже згадуваних подій 1654 року (маю на увазі присягу Москові), Річ Посполита проголошує їй війну. Почалася московсько-польська (1654-1667 років), так звана «Війна за Україну». До смерті Хмельницького, тобто до 1657 року, українське козацтво виступало в союзі з царем. Однак вже з 1658 року серед козацької старшини почався розбрат. Знову, як неодноразово до і після цього було в історії України, у нас повстав вибір – Захід чи Схід. З ким бути? Європа чи Москва? Частина козаків на чолі з гетьманом Іваном Виговським та правобережними полками проголосили війну Московії. Приводом стало її втручання в міжусобну боротьбу в Україні на стороні опозиційних лівобережних сил і порушення Березневих статей. Військові дії проходили на Лівобережжі.
До речі, з 1656 року, з моменту вступу у війну Швеції («Потоп»), між Москвою і Варшавою було заключне перемир’я. Та вже 16 вересня 1658 року цей тимчасовий мир луснув. Цього дня гетьман Іван Виговський, який так і не зміг остаточно розгромити промосковську опозицію, підписав з поляками Гадяцький договір, за яким Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої. Три воєводства утворювали автономію, можливо навіть незалежну державу – Велике Князівство Руське, і на правах третього входило до Річ Посполитої вже трьох народів.
Спробую відволіктись на хвилину. Декілька разів читав про певну лінію розподілу цивілізацій. Одні називають її на ім’я Ґантінгтона, інші Ланцького, та суті це не змінює. Саме це зіткнення цивілізацій століттями ділить Україну. Почалося це все в 13 століття з монгольської навали на Русь. Тоді ця умовна лінія проходила по кордону Золотої Орди з Руськими князівствами. Пізніше, вона залишилась майже на тому ж місці, але пройшла по південно-східній межі ВКЛ. З роками лінія розділяла Україну по кордонах Річ Посполитої з одної сторони, та Московії й Кримського ханства з іншого. В 17 столітті ця умовна межа неодноразово переміщалась з заходу на схід і навпаки. Забігаючи на перед, лінія зупинилась по Дніпру.
Повернемось… В 1658-1659 роках Виговський провів успішну військову кампанію на Лівобережжі, змусивши московитів залишити територію Гетьманщини. Козацькі полки по обидва береги Дніпра знову опинилися під владою українських правителів. Сама Гетьманщина залишалась автономією у складі Річ Посполитої, а фактично, зважаючи на кровопролитні бої на півночі між втомленими війною Польщею та Московією, незалежною державою.
Та вже наприкінці 1659 року в Гетьманщині відбувся озброєний переворот. Виговський склав булаву, а гетьманом було обрано Юрія Хмельницького, який 17 жовтня 1659 року підписує Переяславські статті. За ними Україна із значно меншими правами ніж до цього ставала знову автономією в Московській державі.
Не пройшло і року, як тим же Юрієм Хмельницьким був підписаний Слободищенський тракт за яким Україна вступала у війну проти московитів у союзі з Польщею.
Всі ці складні для розуміння і хронології події спричинили поділ України на промосковську Лівобережну і пропольську Правобережну. Між ними почалася громадянська війна відома в українській історії під назвою Руїна. Ось так внутрішній розбрат який неодноразово руйнував мрії нашого народу, як до так і після описуваних подій, спричинив повну втрату незалежності України.
Дуже довгий опис політичних подій того часу зовсім відволік мене від нашого міста. Та, якщо чесно, Черкаси були в глибокому тилу конфліктів. Фактично від Корсунської битви 1648 року і до битви під Каневом 1662-го Юрія Хмельницького з московитами місто не знало воєн. Черкаським полковником з 1653 по 1658 рік (з перервою) був Яків Пархоменко, який головував тут при Богдані та Виговському. У 1659 році полковником був кримський татарин Филон Джалалій. У 1661-1662 та 1667-1668 роках цю посаду займав промосковський шляхтич Михайло Гамалія.
26 червня 1662 року відбулася битва під Каневом. На дніпровській переправі (на лівому березі) війська Юрія Хмельницького зазнали поразки від козацько-московських військ з Лівобережжя. Переможці переправилися на правий берег переслідуючи Хмельницького. Командувач московськими військами князь Ромодановський послав стольника Михайла Приклонського з військом, яке взяло Черкаси та пішло на Чигирин і Бужин, де й зазнали поразки. Схоже саме після захоплення міста московськими військами черкаським полковником і було назначено вищезгаданого Михайла Гамалія.
І от сталося те до чого йшло. 1663 року обидва береги Дніпра обрали кожен свого гетьмана. На Правобережжі правив Павло Тетеря, а Лівобережжя корилося Івану Брюховецькому. Запоріжжя підтримувало останнього, а також легендарного кошового отамана Івана Сірка.
Зрозуміла підтримка промосковської козацької старшини. Десятиріччя війни проти поляк і століття поневолення зробили свою справу. Українцям довелося вибирати між ненависними ляхами, Османською імперією і химерними обіцянками візуально православних московських «братів». Вибір впав на останніх, які з погляду історичних подій виявились найбільшим з можливих лих. Моя думка полягає в наступному: треба було намагатися розвивати власну незалежну державу, не зважаючи на всю важкість цього шляху і десятиріччя кровопролитної війни. І це могло б вдатися. Втомлені війнами великі країни Східної Європи, які з головою поринули у власні конфлікти, могли б погодитися з утворенням незалежної Української держави. Якби не почалися внутрішні чвари між козацькою елітою… Наступний такий шанс випаде Україні лише на початку ХХ століття.
Та повернемося до Черкас. У 1665-1666 роках лівобережні козаки разом з московитами захопили частину Правобережжя разом з Черкасами. Але в 1666 році новий правобережний гетьман Петро Дорошенко з поляками і татарами відтіснив їх за Дніпро.
30 січня 1667 року між Москвою і Варшавою було підписане Андрусівське перемир’я, за яким Правобережна Україна залишалась за Польщею, а Лівобережжя з Києвом відійшло царю. Черкаси залишились у складі Річ Посполитої.
Не зважаючи на закінчення московсько-польської війни конфлікт між лівим та правим берегом Дніпра посилювався. Послабленням воюючих сторін прагнули скористатися Кримське ханство та Османська імперія. Останні поновили грабіжницькі набіги на обидві України, а також на польські і московські землі.
Дорошенко зрозумівши незавидне положення України і намагаючись отримати незалежність, як від Москви, так і від Варшави, 1669 року вступив в союз з Портою. Була підписана Корсунська угода, яка визначала український санджак (адміністративну одиницю в Османській імперії) від Перемишля до Путивля. Це стало наслідком польсько-козацько-татарської війни (1666-1671), яка в свою чергу спровокувала польсько-турецьку війну (1672-1676).
Отже, фактично, за Бучацьким договором (правда нератифікованим сеймом) Правобережна Україна разом з Черкасами відходили Туреччині. Та вже 1676 році після вдалих військових дій поляків, було підписано Журавненський мир. За ним Правобережжя (крім Білоцерківського та Паволоцького полків) визнавалося козацькою територією під управлянням гетьмана Петра Дорошенка. Цей договір теж не ратифікував польський сейм.
Повернусь на пару років назад. З 1674 по 1678 рік відбувалися так звані Чигиринські походи. Це були воєнні дії за участю Туреччини, Московії, право і лівобережного Гетьманатів. Місто Черкаси тоді було в самому епіцентрі подій.
Перший похід було здійснено 1674 року, коли війська московитів та гетьмана Самойловича (лівобережного) захопили Черкаси та Канів. У відповідь турки влітку 1677 та 1678 роках 100- та 200- тисячним військом відповідно спустошували Черкащину та Чигиринщину. В тому числі і Черкаси.
Тут і відбулася одна з трагічних сторінок історії Черкас. У 1678-1679 роках для того, щоб ускладнити положення турків та військ Юрія Хмельницького на Правобережжі, гетьман Самойлович за наказом московської влади проводить насильне переселення мешканців правобережних містечок на Лівобережжя. В історію ця подія ввійшла як Великий згін. Під час нього багато сіл і міст було спалено. У вересні 1678 році згін проводив канівський полковник Давид Пушкаренко. В жовтні за Дніпро для цього ж прибув переяславський полковник Іван Лисенко. Та більш масштабне переселення в 1679 році організував син Самойловича Семен, що керував воєводою Косаговим разом з козаками Київського, Переяславського, Ніжинського і Прилуцького полків та царськими ратниками. Захоплення Черкас їм завдало небагато клопоту. Вцілілі укріплення міст нищилися, а народ насильно гнали на лівий берег. Тоді старший Самойлович доповів в Москву «…все жители… черкаские на сю сторону согнаны й от неприятеля отстранены, а города й села, й мес течки, й деревни их, где прежде жили в той стороне, все без остатку выжжены…». Отож Черкаський полк був переселений і прийняв підданство Московії. Дуже сумніваюсь, що місто повністю обезлюдніло, та народу значно поменшало.
1680 року Москва і Стамбул підписують мирний договір (війна тривала з 1676 року). За Бахчисарайськими угодами протягом 20 років місцевість між Південним Бугом і Дніпром повинна залишатись нейтральною і незаселеною.
Польща повернула собі Правобережжя лише 1686 року після «Вічного миру» і поразок Османської імперії від анти турецької коаліції. Та ще 1685 року гетьман Андрій Могила розпочав реколонізацію спустошених війнами земель.
Вважаю за потрібне на цьому зупинитись. Не хочу повторювати свою помилку з розділами «Козацтво», «Середньовіччя» та «Черкаси на початку XVII століття», які я невиправдано затягнув. Пропоную зустрітись далі у XVIII столітті. Навіть не зважаючи на те, що тут ще залишилась пара невирішених питань. Тим більш, що історично вони стосуються більше наступних віків. Дякую за увагу.
