У статті розглядається проблема визначення істориками датування першої згадки міста Черкаси в історичних джерелах. Детально висвітлюються різні варіанти, запропоновані дослідниками, їх фіксування в документах та обґрунтування вченими. Доводиться помилковість більшості вказаних історичних дат і визначається реальний хронологічний проміжок, у який вперше в історичних документах згадується існування міста Черкаси. Уявлення істориків щодо визначення як першої реальної згадки стосовно існування міста в джерелах, так і відповідно стосовно його походження відрізняються надзвичайною різноманітністю. Ця тенденція зберігається і до сьогодні, ігноруючи навіть офіційно визначену дату походження міста. Тому, для з’ясування історичної реальності, необхідний аналіз усіх запропонованих дослідниками позицій у цьому питанні. Першою ж безумовно достовірною є згадка Черкас у відомому «Списку руських міст дальніх і ближніх». Її дослідник М. Тихомиров зробив припущення, що ця пам’ятка з’явилася в період між 1387 та 1392 рр. Вона є свідченням того, що Черкаси вже не були на той момент простою заставою. Але оскільки більш ранніх достовірних згадок про Черкаси не існує, це є свідченням поступового зростання міста впродовж кількох десятиліть водночас із укріпленням литовської влади. Нещодавно був введений в обіг ще один документ, котрий датується 9 серпня 1392 р. – грамота подільського князя Федора Коріатовича, – в якому чітко фіксується тодішній управитель міста Черкаси – пан Бедрих. Ключові слова: історіографія, Черкаси, джерела, літопис, хроніка, Велике князівство Литовське, «Список руських міст дальніх і ближніх».
Для з’ясування походження будь-якого міста завжди самим важливим моментом є його історична фіксація, прив’язана до певного письмового джерела. Звичайно, першою згадкою в джерелах передовсім маніпулюють історики. Відштовхуючись від неї, вони, власне, конструюють більш ранній період, заповнюють прогалини невідомого. Так і з’являється рання історія міста, його поява на історичній арені.
Сумнівів у тому, що Черкаси – місто давнє, ні в кого не виникало. Виникало питання лише, – наскільки. Історики обрали достатньо різні дати для конструкції минулого міста і його походження, що було викликано, безумовно, різними причинами. Причому, це не означало, що ігнорувалося більш раннє утворення міста. Слід відзначити, що уявлення істориків щодо визначення як першої реальної згадки стосовно існування міста у джерелах, так і відповідно стосовно його походження відрізняються надзвичайною різноманітністю. Ця тенденція зберігається і до сьогодні, ігноруючи навіть офіційно визначену дату походження міста. Тому для з’ясування історичної реальності необхідний аналіз усіх запропонованих дослідниками позицій у цьому питанні.
1284-1286 роки. Ця дата не прив’язана в історичних творах ні до жодного джерела. Тим не менше, саме вона стала основою для визначення виникнення міста спеціально створеною комісією початку 1980-х років та призначення святкування 700-річчя на 1986 рік.
І. Фундуклей, а за ним і Л. Похілевич, спираються як на чітко документальне джерело лише на лист Менглі-Герая до Івана ІІІ 1499 р. [16, с. 610; 18, с. 460]. Звичайно, вони не заперечують можливої більш ранньої дати. Так, той же І. Фундуклей (і, практично, дослівно й Л. Похілевич) пише, що, якщо вважати справедливим повідомлення І. Болтіна, то за початкову точку відліку Черкас треба сприймати 1284 р.
ХIV ст. А. Яковлів такою датою називав 1409 р. [20, с. 1]. Але при цьому вказував на існування міста, без конкретної прив’язки, у ХIV ст., спираючись на хроніки Стрийковського та Кромера.
1394 рік. У радянські часи, з 1950-х років, пішов процес поступового «старіння» міста. Так, О. Тканко та С. Найден, спочатку, розглядаючи різні версії, все ж таки називають першою датою, якою фіксуються Черкаси, 1394 р. Цікавий контекст цієї дати у баченні авторів: «литовський князь Вітовт направляє князя Скиргайла для підкорення фортець Черкас і Звенигорода, жителі яких виступали проти литовського панування. Після придушення повстання литовські князі використовують … фортеці для захисту південних кордонів» [15, с. 4]. Джерело цієї інформації відсутнє. Дивує, перш за все, опис «повстання», якого не було, але яке, проте, дуже гарно вписується в загальноприйняту в СРСР концепцію «класової боротьби». Можна припустити, що автори використали інформацію з «Історії України-Руси» М. Грушевського [4, с. 172] і своєрідно її інтерпретували відповідно до вимог часу, а саму працю не вказали як джерело, оскільки її автор вважався «українським буржуазним націоналістом».
Під час створення в серії «Історії міст і сіл України» тому, присвяченого Черкаській області, його автори теж цілком впевнено зазначили: «Перша цілком певна згадка про Черкаси належить до 1394 року, коли вони вже були укріпленим містом..» [7, с. 88]. Так ця дата й почала кочувати з однієї публікації в іншу, благополучно доживши до наших днів [6, с. 33].
1305 рік. Вже через кілька років була «знайдена» нова, більш рання, дата згадки про Черкаси. У 1965 р. О. Тканко повідомив, що у Центральному державному архіві стародавніх актів у Москві ним було виявлено Густинський літопис, в якому під 6813 роком (відповідно – 1305 роком) міститься запис про похід литовського князя Гедиміна на Черкаси. І звідси автор робив висновок: «Отже, в період литовського завоювання Подніпров’я Черкаси вже існували» [14].
Ця інформація була сприйнята як наукове відкриття. Так, зокрема, її зрозумів у 1965 р. С. Кілессо: «…у Москві О. Тканко виявив найбільш ранню згадку про Черкаси в історичних джерелах» [8, с. 4]. Але, якщо бути прискіпливим, то слід вказати, що вся ця інформація була давним-давно опублікована. Ще у 1843 р. Густинський літопис був виданий в якості додатку у 2-му томі загальновідомої серії «Полное собрание русских летописей». Звичайно ж, там був і матеріал щодо Черкас [5, с. 348].
Ця інформація щодо згадки Черкас у Густинському літописі настільки захопила дослідників, що майже ніхто не піддав її сумніву. Вона була сприйнята як дійсне свідчення давнини міста і стала наріжним каменем для побудови концепції його історії. Після цієї публікації ми бачимо її вже у багатьох інших.
Посилаючись на Густинський літопис як беззаперечне джерело, дослідники не звернули увагу на інші обставини. По-перше, ця інформація літописцем була запозичена з інших джерел, а тому вона не є автентична. По-друге, навіть для цих джерел вона не знаходить підтвердження, оскільки ці джерела також не є первинними. Перед тим, ще у ХVI ст., про цей похід Гедиміна саме під 1305 роком писали О. Гван’їні (1538-1614), а перед ним – М. Стрийковський (1547-1586/1593) [3, с. 314; 21, с. 234].
1320-1322 роки. Ця дата майже не використовується дослідниками. Інколи лише на неї звертають увагу окремі краєзнавці, як правило, у популярних замальовках. Підставою для цього служать т. зв. литовсько-білоруські хроніки та літописи. Наприклад, у хроніці під назвою «О плюндрованю руского панства от литвы и поражце их» місто Черкаси згадується під 1320 р., а у «Хроніці литовській і Жмойтській» – під 1322 роком [12, с. 211; 19, с. 38]. Однак треба мати на увазі, що ці документи, як і Густинський літопис, все ж таки були створені достатньо пізно для того, щоб цю інформацію вважати достовірною.
1387-1392 роки. А от на цю дату першої згадки Черкас у джерелах практично ніхто не звертає уваги. Іноді, щоправда, до неї звертаються, але лише суто для констатації. Вона не сприймається як певна історична віха в історії міста.
Першою ж безумовно достовірною є згадка Черкас у відомому «Списку руських міст дальніх і ближніх». Її дослідник М. Тихомиров зробив припущення, що ця пам’ятка з’явилася в період між 1387 та 1392 рр. [13, с. 218]. Вона є свідченням того, що Черкаси вже не були на той момент простою заставою. Підтверджує це й думка Є. Наумова, що список створювався як амбітний проект київського митрополита Кіпріана [10, с. 150-163], а, отже, до нього не могли бути включені малозначимі поселення. Але оскільки більш ранніх достовірних згадок про Черкаси не існує, це є свідченням поступового зростання міста впродовж кількох десятиліть водночас з укріпленням литовської влади. Разом з тим, відзначаючи «Список руських міст» як першу документальну пам’ятку, в якій згадуються Черкаси («Черкасы»), не слід забувати, що вона створювалася у московських землях, відповідно, не можна стверджувати, що звучання назви мало саме такий характер.
Нещодавно був введений в обіг ще один документ, котрий датується 9 серпня 1392 р. – «Жалувана грамота» подільського князя Федора Коріатовича, – в якому чітко фіксується тодішній управитель міста Черкаси – пан Бедрих («пан Бедрых Черкаскии воевода»). З таким титулом він згадується як свідок у грамоті, виданій Пашку Васневичу на володіння у Брацлавському повіті [11, с. 37]. Обов’язки пана Бедриха достатньо чітко були окреслені Федором Коріатовичем: «А Бедришко має своїх людей судити і вини й присуди людей своїх брати, а до Бедришкових людей не треба втручатися жадному воєводі, тільки самому Бедришкові, бо то його люди; тільки коли всі земляне будуть давати данину Татарам, тоді серебро мають давати Бедришкові люди, і замок мають поправляти, до якого замку будуть прихилені. А Бедришко і його діти і його потомки мають нам і нашим дітям і нашим природним потомкам скрізь вірно служити і на війну на поганина (йти), як всі наші земляне» [17, с. 41; 22, с. 21]. Як бачимо, тут проглядаються і певні дипломатичні функції, які будуть виконувати черкаські старости та намісники і в ХVI ст., і обов’язок слідкувати за станом замку. При цьому О. Білецька вважає, що зазначену «данину» слід сприймати як засіб набуття тимчасових гарантій від татарських набігів [1, с. 98].
Найімовірніше, пан Бедрих був призначений на цю посаду Федором Коріатовичем, а пробув на ній, можливо, до 1394 року. Чи залишався він і на цій посаді далі, важко стверджувати, однак В. Михайловський [9, с. 39] підкреслює в цілому його лояльність до князя Вітовта (отже, це можливо). І це підтверджується наданням від останнього деяких сіл йому у володіння [17, с. 42].
Вперше ж пан Бедрих (Бедришко, Bedryszko, Bedryško) згадується у документах ще з 1388 р. Відомо, що він був вихідцем із Сілезії (імовірно, переселився в українські землі внаслідок діяльності сілезького князя Владислава Опольського, котрий у 1370-1380-х рр. здійснював управління Галичиною), належав до гербу «Сверчик», а у 1392 р. за свої заслуги отримав від подільського князя Федора Коріатовича чотири села у Скальському повіті [9, с. 3-40].
Таким чином, зі всіх історичних дат, запропонованих істориками як першої документально фіксованої згадки міста Черкаси в джерелах, можемо визначити лише проміжок 1387-1392 років. Всі інші дати слід вважати помилковими.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Белецкая О. Подолье и татары во второй половине XIV – первой половине XV в.: эволюция даннических отношений / О. Белецкая // Крыніцазнаўства і спецыяльныя гістарычныя дысцыпліны. – Вып. 4. – Мінск, 2008. – С. 96-108.
2. Білецька О. Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів / О. Білецька // Український історичний збірник. – Вип. 18. – К., 2015. – С. 28-39.
3. Гван’їні О. Хроніка європейської Сарматії / О. Гван’їні. – К., 2009. – 1006 с.
4. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. – Т. IV. – К., 1993. – 544 с.
5. Густинская летопись // Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Т. 2. – СПб., 1843. – С. 233-373.
6. Івченко А. Путівник. Україна. Центр / А. Івченко. – К., 2009. – 144 с.
7. Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область. – К., 1972. – 788 с.
8. Кілессо С. Черкаси. Історико-архітектурний нарис / С. Кілессо. – К., 1966. – 59 с.
9. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві-1394 рр.): соціальна структура князівського оточення / В. Михайловський // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 34-47.
10. Наумов Е.П. К истории летописного «Списка русских городов дальних и ближних» / Е.П. Наумов // Летописи и хроники, 1973. – М., 1974. – С. 150-163.
11. Новая грамота князя Федора Кориатовича 1392 г. // Беларуская даўніна / Под ред. Ю. Микульского. – Минск, 2014. – С. 147-150.
12. О плюндрованю руского панства от литвы и поражце их // ПСРЛ. – Т. ХХХІІ. – М., 1975. – С. 206-214.
13. Тихомиров М.Н. «Список русских городов дальних и ближних» / М.Н. Тихомиров // Исторические записки. – Т. 40. – М., 1952. – С. 214-259.
14. Тканко О. Скільки років Черкасам? / О. Транко // Черкаська правда. – 18 листопада 1965 р.
15. Тканко О. Черкаси. Короткий нарис / О. Транко, С. Найден. – Черкаси, 1958. – 143 с.
16. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии / Л. Похилевич. – К., 1864. – 763 с.
17. Сіцинський Ю. Поділля під владою Литви / Ю. Сіцинський. – Кам’янець-Подільський, 2009. – 160 с.
18. Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии / И. Фундуклей. – Часть I. – СПб., 1852. – 576 с.
19. Хроника Литовская и Жмойтская // ПСРЛ. – Т. ХХХІІ. – М., 1975. – С. 15-127.
20. Яковлев А. Намістники, державці і старости господарського замку Черкаського в кінці ХV і в ХVI в.в. / А. Яковлев. – К., 1907. – 15 с.
21. Stryjkowski M. O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego przedtym nigdy od żadnego ani kuszone, ani opisane, z nathnienia Bozego a uprzejmie pilnego doświadczenia. – Warszawa, 1978. – 764 s.
22. Żródła Dziejowe. – Т. V. – Warszawa, 1877. – 228 s.
Валерій Ластовський. Київ. 2016 рік.
