Вірогідно, немає жодного міста в Україні, крім наших Черкас, історія якого була такою малознанною, а походження самого міста і його назви виводили б не з аналізу першоджерел, а. вивчали, в основному, на підставі штучно створених гіпотез і псевдодосліджень. Серед проблем і питань, що стосувалися міської історії, і які, до речі, й досі науково не вирішені, увагу постійно привертала назва одного з районів Черкас — “Казбету”. Чого тільки про неї не писали: і древня, і походженням з Кавказу, і принесли її кабардиночеркеси і татари, і ще багато іншого. І що дивно — не наводиться жодного першоджерела, писемних чи матеріальних пам’яток. Жодного історичного факту! Аналіз наявних матеріалів і виявлених архівних джерел свідчить про те, що топонім “Казбет” / “Казбек” виник на початку 20-х рр. XX ст. і в діловодних документах споминався як один з районів міста, що замінив (ліпше - поглинув) традиційно-сталу, вірогідно, з другої половини XIX в., назву “ Кавказ”. Варто зазначити, що документи дуже конкретно фіксують хронологічну межу заміни “Кавказу” на “Казбет”, правда, при наявності короткого терміну їх співіснування. Наприклад, в одному документі 1926 року влаштування хати-читанки по вул. Урицького, 108 конкретизувалося як “на Казбеті”, а в іншому, аналогічному, — “на околиці міста “Кавказ”. А у вітанні ХІІ-го з’їзду Рад Шевченківщини згадувалося “неорганізоване населення” вже одночасно і “Кавказу” і “Казбека”. Як вище сказано, міський топонім “Кавказ” був документально зафіксований у другій половині XIX в., а точніше — в останній його третині. В архівних документах така назва доповнювалася термінами “урочище”, “місцевість” і “передмістя” (в інших випадках цей топонім згадувався без конкретної територіальної приналежності). Вірогідно, це — хронологічно-послідовні форми, що якісно відібражали етапи заселення раніше малозалюдненої території міста, які, незважаючи на фактичну зміну їх дійсного на певний час територіального статусу, іноді використовувалися - якби за звичаєм - і в пізніших документах. За радянські часи до цих форм приєдналися й інші назви адміністративних міських одиниць, як “район”, “район-квартком”, “селение”. До 1917 року територія “Кавказу”, що підпорядковувалася першій поліційній частині, графічно була подібна до свого роду неправильного різнобічного чотирикутника. Прямими і перпендикулярними сторонами такої геометричної фігури вважалися вулиці — від їх перетинання — Старочигиринська (до Лісової площі) і Динькевичьська разом із своїм провулком-спуском, третьою і меншою прямою стороною була вулиця Лісова, а схил Дніпрової Гори хвилястою смугою з’єднував кінцівки Лісової і Динькевичьської вулиць. Можна вважати, що наведені кордони — це майже максимальний терен “Кавказу” у згаданий час. Первісним ядром, коренем майбутнього передмістя-району мала бути, на думку автора, земля однойменного урочища, на якому започаткувалася вулиця Кавказька і де пролягала так звана “Кавказская дорога”. Звичайно, що із зростанням міста також залюднювався і забудовувався початковий “Кавказ”, розширювалися його межи. На нову територію розповсюджувалося і вживання згаданого топоніму, зростаючий терен якого поглинав (включав до себе) й інші, раніше існуючі тут, локальні місцевості-урочища і “передмістя” із своїми звичаєвими назвами, до того ж і більш давніми, наприклад, “Косинське”, “Косинська Гора”, “Кривий Яр”, “Глинище”, “Ковригина Гора”, “Червона Гора”, “Зозулина Гора”, “Пісок”, вірогідно, сюди потрібно приєднати і “низ” Гори від Старого базару і до пунктирного закінчення Лісової вулиці, а також варто додати і такі конкретні орієнтири, що використовувалися в офіційному діловодстві і юридичних документах (заповітах, купчих, запродажних актах, дорученнях й інш.), принаймні до кінця XIX ст., як “подле Гори”, “на базаре”, “на Старом базаре”, “под Горою”. Вважаю, що є сенс залучити до остаточної локалізації “Кавказу” і відповідну частину Малого Подолу і також урочища “Замчище”(“Замок”), що безпосередньо прилягали до вищезгаданого ядра. Всі вищеперелічені мікротопоніми і звичаєві міські орієнтири після поглинання їх тереном “Кавказу” вживалися ще деякий час, але вже більше за традицією й інерцією, і через певний термін зникали разом із носіями такої пам’яті — місцевими жителями. Як на мене, подібним прикладом може слугувати анкетна інформація, що була подана у 1926 році при районуванні Черкас, де серед шести міських районів під №3-м зазначався район, до якого входили “Кавказ”, “Песок”, “Косинское”, а в подальшому ця ж територія загалом позначалася лише як “Кавказ».
Увесь наведений терен ’’Кавказу” при розплануванні міста включав, крім вже згаданих, вулиці Єврейську, Равинську, Набережну, відповідні квартали Дахновської, Білозірської, Дубіївської, Руськополянської, провулки Самійленський, Кавказький, Варавинський, Єврейський, Букріївський, Гордіївський, Матухнинський, Білозірський, Боярський, а також до цього переліку додавалася велика кількість безіменних вуличок, провулків, спусків, кутків, проїздів, “ярів” і “ярків” тощо. Початок активного забудування передмістя “Кавказ” припадав на 70-90-ті рр. XIX ст. До цього ж часу, незважаючи на наявність конкретного Височайше затвердженного місту Черкасам архітектурного плану від 21 квітня 1826 року, в цій місцевості йшло хаотичне забудування вільної, “пустопорожньої” землі і “урочищ” із порушенням будь-яких санітарно-гігієнічних норм і нормативів, особливо таке стосувалося населення, яке мешкало на схилах Дніпрової Гори і території майбутньої Кавказької вулиці. Але з введенням примусово-планового забудування міста, в тому числі і на “Кавказі”, хаотичність і позаплановість будівничої діяльності населення жорстко припинялися, а для спрямління вулиць, провулків, доріг і проїздів мало місце застосування примусового відчуження земельних ділянок у власників садиб, з їх заміною в інших районах міста на вільні території, або грошового відшкодування збитків. У зв’язку з чим документально зафіксовані факти непідкорення діям місцевої влади, наприклад, мешканців Равинської вулиці у 1890-х роках, але міська Дума, не потураючи свавіллю жителів, досить кваліфіковано і чітко розв’язала такий конфлікт. У ці ж роки також помітна і нотаріальна активність: власність на “Кавказі” — “усадебная земля”, “урочища” і “пустопорожняя земля” — продавалася і купувалася, здавалася до орецди і під заставу, великого значення набувало юридичне оформлення різних володільчих і майнових документів, чого раніше не завжди додержувалися. З кінця 1890-х рр. частина “Кавказу” фактично увійшла до центра міста, що вплинуло і на соціальний склад цієї території: на зміну першопочатково бідному і люмпенізованому українському і єврейському населенню прийшли і заможні верстви — міщани, купці, промисловці, військові, дворяни і чиновники; проте решта мешканців “околиці міста Черкас під назвою “Кавказ” вважалася “найбіднішою частиною населення всього міста Черкас, що у великій кількості тулилася в ущелинах і халупах, не маючи ні грядки землі і в теперішній час ніяких засобів до свого існування внаслідок бізробіття”. Серед великої кількості дуже дрібних дворів і двориків, серед халуп і хатинок по 20-30 кв.саж. садибної землі з’являються і великі володіння з площею у 300-600 кв.саж., була і власність у 1573 кв.саж. вартістю в декілька тисяч російських рублів. На “Кавказі” у різні часи мали розташування: вітряки (неподалік Лісової вулиці), ринок, пожежна частина, єврейське кладовище, глинище для вироблення цегли, дитячі садки, парафіяльне училище, синагога і єврейські молитовні будинки, польська капличка тощо, тобто ця територія мала нормальне функціонування пересічного бідняцького району будь-якого маленького міста з притаманними йому проблемами і особливостями. При зростанні тут православного населення, звичайно, постало питання і про будування ще одної церкви з утворенням нової Покровської парафії, що мала виділитися з міської Троїцької, до меж якої повністю входив терен “Кавказу”. На початку 1920-х рр. у Кавказькому районікварткомі нараховувалось 2700 душ православного населення. Внаслідок проживання тут в переважній більшості збіднілого населення, цей район, як і Митницю, у цей час було оголошено “загрожуючим” із-за карного бандитизму, де необхідно “запровадження облав з метою ліквідації усіх пригонів і виловлення усього карного елементу”. Що ж до назви “Кавказ”, то, як вже згадувалося, хаотична і позапланова забудова, особливо схилів Дніпрової Гори, нагадувала безпосередньо гори Кавказу, що і призвело, на мій погляд, до появи однойменного топоніма. Район “Кавказу” (з його позаплановою хаотичною забудовою) був схожий з аналогічними передмістями інших населених пунктів, відомими пщ назвами “Шанхаїв”, “Нахалівок”, “Слобідок” й інш., в яких проживало збідніле і люмпенізоване населення. Ось кілька порівнянь із спостережень “Кавказу” початку XX ст.: “Це гориста місцевість, вся покраяна кривими вуличками і провулками, яка лежить високо над рівнем Дніпра” і “Послідовність крутих урвищ з пологими схилами надають цій місцевості доволі мальовничий вигляд, відомий у місцевих жителів пщ назвою “Кавказа”. Ненауковим і штучним я вважаю припущення (досить неаргументоване), що назву “Кавказ” на початку XIX ст. в Черкаси принесли солдати, які поверталися з Кавказької війни (якої?), і дякуючи цьому з’явився міський однойменний топонім. Треба визнати, що аріументованого пояснення щодо заміни у 1920-х рр. топоніма “Кавказ” на “Казбет”/ ’’Казбек” на сьогодні не існує. Згадані топоніми — “Кавказ” і “Казбет”/ “Казбек” —деякі дослідники пристосовують як аргумент для пояснення штучної “черкеської теорії” походження нашого міста, зовсім не звертаючи уваги на дуже молодий вік цих назв і на дуже давній — “Черкаси”. Крім цього, зазначена теорія підкріплювалася ще одним “аргументом” — якимось міським топонімом “Бешта” (за аналогією з горою Бештау на Кавказі). Але такого району в Черкасах ніколи не існувало взагалі, принаймні жодного документа з таким найменуванням автором не виявлено! Батькам таких “досліджень” бракує не тільки історичних (фахових) знань, вони також страждають відсутністю й елементарної логіки. Можна домислити, що топонім “Казбед” — саме з кінцевою “д” — це скорочене, за традицією перших десятиліть радянської влади, “козацька біднота”, але таке авторське припущення — є лише чисте теоретизування, як і те, що район отримав свою назву чи від місцевого злодія457, чи від прізвища сина прапорщика міліції дворянина Володимира Григоровича Казбека, який згадувався у метричних книгах Троїцької церкви м. Черкаси за 1909 рік. І останнє. Кордони міського району “Казбет”/ “Казбек” більш ширші, ніж “Кавказу”, до терена якого у 1920-х роках приєдналися і права сторона вулиці Шевченка (з відомим у Черкасах “Казбетським ринком”) і з паралельними до неї кварталами вулиць Гоголя, Жовтневої Революції і, може бути, Ільїна з прилеглими територіями.
Юрій Міхновський. Черкаси. 2001 рік.
