AliExpress WW DHgate WW


Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /var/www/vhosts/history.cherkassy.ua/httpdocs/modules/mod_simple_informer/helper.php on line 48

Початок (походження) міста Черкаси деякі дослідники і краєзнавці пов’язують з касозьким етносом. В основному йдеться про події вітчизняної історії 965 та 1022-1036 років. Вся аргументація і доказовість будуються на неясностях літописних текстів і ненауковій їх інтерпретації. Для вирішення такого питання необхідно розглянути і проаналізувати безпосередньо історичні факти за першоджерелами, і на основі такого дослідження — ствердити чи, навпаки, заперечити тезу про участь касозького етносу у заснуванні міста Черкаси.

У 965 році київський князь Святослав Ігоревич переміг північнокавказькі племена ясів і касогів. Частина руських літописів так передала цю подію: “иЯсы победи и Касогы”[1], інша додала: “и приде (прииде) к Киеву”[2]. В деяких літописних джерелах аналогічна інформація подається таким чином : “И Ясы победи и Касогы, и приведе Кыеву”[3]. Саме таке словосполучення — “приведе Кыеву”— і стало відправною точкою подальших дослідницьких інтерпретацій. Першим інтерпретатором можна вважати складача Руського Хронографа Західно-руської редакції другої половини XVI століття, який, очевидно, узагальнивши списки кількох руських літописів, в тому числі і Никонівського зведення, дав по суті власне трактування наведеної історичної події: “И сражению бывшу и брани велицей, одоле Святослав и град их Белую Вежу взят и Ясы покори и Косаги и многих приведе х Киеву, а на прочих дань возложи”[4]. Російський історик В.М. Татіщев розширив цю інформацію, припустивши, що князь Святослав підкорених в 965 році ясів і касогів не тільки “много привел в Киев на поселение”, а й що вони були “по реке Руси (Росі - Ю.М.), в Переяславли и других градах поселены”[5]. Михайло Ломоносов теж писав, що “побежденные ясы и косоги приведены в Киев пленными”[6]. Подібна точка зору одержала підтримку і свій розвиток і в подальшому, при цьому ареал розселення північнокавказців захопив і гирло Дніпра, і Чернігівщину[7]. Такий висновок, що мав якісні розбіжності з класичним літописним переказом подій 965 року, викликав заперечення М.М. Карамзіна, який писав, що “в летописях нет ни слова о том, что Святослав переселил Касогов и Ясов в Киев”, але невиправдано приписував першість у такій інформації В.М. Татіщеву[8].

Разом з тим, фраза “и приведе Кыеву” і її інтерпретації, і тлумачення одержали подальший розвиток: приведення і розселення касогів на Середньому Подніпров’ї — стали фундаментом для гіпотези про участь цього етносу в заснуванні міста Черкаси[9]. Наскільки такий висновок неправомірний вказують наступні міркування. Історик А. М. Сахаров писав: “между словами “приде” и “приведе” много общего, и здесь, как это нередко случалось, возможна описка”[10], при цьому, віддаючи перевагу слову “приведе”[11]. 3 такою точкою зору погодитися не можна: а чому першість не дієслову “прииде/приде” ? До речі, і “прииде/приде”, і “приведе” — кожне у своєму значенні — постійно вживались у руських літописах[12]. Суто кількісний аналіз вживання дієслів “прииде/приде” і “приведе” в літописних текстах показує наступне:

  1. Словосполучення “прииде/приде” к Киеву” (чи до іншого пункту) було традиційним у руському літописанні і вживалось у значенні прибуття когось до якогось пункту чи до якоїсь особи. Наприклад: “Приде Порги князь и-Суждаля Смольньску”, “Приде Ростислав ис Кыева на Луки”, “приде на зиму Ярослав”, “прииде Володимер к Кыеву со многыми вои”, “приде Ярослав к Берестию” і т. інш. [13] У подіях 965 року фраза “и приде к Киеву” застосована в значенні повернення до вихідного пункту після військового походу — така схема теж традиційна в літописних джерелах. Порівняйте: “В лето 6473/965/. Иде Святослав на Козары... Одоле Святослав Козаром и город их Белу Вежю взя и Ясы победи и Косогы и приде к Киеву”[14]

“В лето 6491/983/. Иде Володимер на Ятвяги, и победи Ятвагы, и взя землю их. И прииде Кыеву...”[15]

“В лето 6493/985/. Иде Володимер на Болгары... и победи болгары... И приде Володимер  Кыеву...”[16]

Недивлячись на явну ідентичність форми, однак не можна з повною впевненістю сказати (а хотілось), що фраза “и приде/прииде к Киеву” у статті під 965 роком є первісною при складанні “Повісті временних літ”. Така кінцівка могла бути і самостійною творчістю переписувача, що конкретизувала, на його думку, природний і очевидний стан речей — повернення князя додому, в Київ, після походу[17]

  1. Вживання фрази “и приведе Кыеву” під 965 роком[18] у значенні приведення і розселення полонених ясів і касогів у Середньому Подніпров’ї викликає сумнів у її оригінальності (початковості). Аналіз застосування дієслова “приведе” і до нього подібних за змістом однокореневих слів — “приведъше”, “приведоша”, “приведь”, “въведе”, ’’въведоша”, ’’наведе” та інш. — показує, що існує певна закономірність: вони майже завжди вживаються в обов’язковому сполученні - дієслівній зв’язці - з конкретним предметом дії, як-то: приведення худоби, військових підрозділів, окремих осіб і т.п. Наприклад: “и приведоша Рускыя слы”, “а Торкы берегом приведе”, “приведе я мастеры от Грек”, “и приведе Глебъка” , “и ведоша и в Торопец”, “скота бещисла приведоша”, “въведе в епискупию Митрофана”, “и приведоша вои” і багато інш[19]. Така закономірність, на мою думку, підтверджується і конкретними прикладами про приведення полонених, “колодників” або небажаних князів та бояр: “и приведе полон в Русьскую землю”, “и полона бещисла приведоша”, “и приведе с собою Ясы”, “новгородци же, угонивъше и, яша и ведоша и и на Городище”, “и емь и и приведе и Кыеву”, “и приведе и к отцю Святополку”, “и посадники исковав приведе” тощо[20]. Подібного ж пов’язання дієслова “приведе” з конкретним предметом дії — полоненими ясами і касогами — у НІЛ, Н5Л і Никонівському зведенні під 965 роком немає. На основі викладеного можна зробити висновок, що фраза “и приведе Кыеву” в статті під 965 р. має штучне походження, причинами якого можуть бути: а) літописець припустився елементарної описки — замінив “приде/прииде” на “приведе”, б) переписувач свідомо, враховуючи результат походу князя Святослава, дописав фразу “и приведе Кыеву” в значенні “привів в залежність від Києва” — така інтерпретація вже пропонувалась дослідниками[21]

Існують ще кілька, на мій погляд, вагомих аргументів, за якими можна заперечувати поселення у 965 році (чи після цього походу в наступні роки) полонених ясів і касогів у Середньому Подніпров’ї — поблизу Києва і по річці Росі[22]: 1. Навряд щоб такий полководець, як князь Київський Святослав Ігоревич, залишив у своєму тилу — поряд з Києвом! — полонених ним північнокавказців, та ще перед самими Болгарськими походами?! Уявити наслідки одночасного удару печенігів у союзі з ясами і касогами у відсутність київського князя у 968 році не так вже і складно: під загрозою опинилося б саме існування міста Києва і пануючої династії Рюриковичів[23]; 2. Ще одним з аргументів є такі національні риси касогів (у майбутньому — адигів, черкесів, кабардинців) як гордість своєю славою і звитяжцтвом, незалежність, волелюбство, виключно хвороблива реакція на поразку — про це говорять майже усі адигські перекази і згадки сучасників. “Не дамо данини, доки залишиться хоч один меч, доки залишиться хоч один з нас живим” — таку горду відповідь отримали авари від адигів у VI ст. [24]. В кінці XVI ст. Мартин Бронєвський писав, що “це — зовсім вільний народ, має багаточисельних і хоробрих князів”[25]. Перераховані риси національного характеру збереглись і через багато нелегких для цього народу століть: у адига(черкеса) “любов до батьківщини проявляється несвідомою прив’язанністю до місця народження, до звичаїв, котрі він вважає найкращими у світі. Насильно відірваний від рідних гір і ущелин, він сумує...” [26]. Тому важко уявити, що князю Святославу з незвичайною легкістю вдалось би переселити певну кількість полонених ясів і касогів до себе під Київ і не мати з ними клопоту. І зовсім абсурдним є твердження,за яким касоги добровільно переходили на Русь, ’’шукаючи захисту від жорстоких переслідувань кочівників”, і переселялись князем Святославом на Середнє Подніпров’я “за їх проханням”[27]. У даному випадку теоретично цікавим є припущення А.М. Сахарова про те, що “напередодні очікуваного походу на Дунай Святослав міг привести з собою до Києва не поселенців, а загони ясів і касогів”[28]. Тоді участь касожських військових загонів у згаданих подіях потрібно б було розглядати як один з видів данинної залежності переможеного племені[29].

У 988 році київський князь Володимир Святославович “посадиша” на княжіння в далеку Тмутаракань сина свого Мстислава[30], який у 1022 році, перемігши в двобої касожського князя Редедю, “шед в землю его, взя все именье его, и жену его и дети его, и дань “възложи” на касогы”[31]. На слідуючий 1023 рік “поиде Мьстислав на Ярослава с козары и с касогы”, але його мета — заволодіти Києвом — не була виконана: “не прияша его кыяне. Он же шед седе на столе Чернигове”[32]. У битві під Лиственом, неподалік від Чернігова, Мстислав розбив полки Ярослава, але запропонував миру, “глаголя: сяди в своем Кыеве: ты еси старейший брат, а мне буди си сторона” (Лівобережжя - Ю.М.). У 1026 році брати за договором “разделиста по Днепр Русьскую землю: Ярослав прия сю сторону, а Мьстислав ону”[33]. Літописець підкреслював мирний характер стосунків між Ярославом і Мстиславом: “И начаста жити мирно и в братолюбьстве, и уста усобица и мятежь, и бысть тишина велика в земли”[34]. Про взаєморозуміння між братами і про їхні союзницькі контакти говорить і спільний в 1031 році похід “на Ляхы” і розподіл полонених: “и повоеваста Лядьскую землю, и многы ляхы приведоста, и разделивша я. Ярослав посади своя по Ръси...” [35].

Як видно з літописних джерел[37], договір 1026 року не тільки не порушувався, але й всіляко підтримувався до самої смерті у 1036 році князя Мстислава Володимировича. І тільки після цього “перея власть его всю Ярослав, и бысть самовластець Русьстей земли”[37].

Я свідомо так докладно навів дані літописні відомості тому, що, всупереч і незважаючи на ці факти і події, у популярній і краєзнавчій літературі існує не тільки додаткова — звідки? — інформація, але й інша, неаргументована і відмінна точка зору на розподіл земель по Дніпру між київським і чернігівським князями на підставі договору 1026 року. Висловлюється думка, що на Правобережжі Середнього Подніпров’я (територія князя Ярослава Мудрого) князь Мстислав Чернігівський мав земельні володіння поблизу села Будище[38], а місто Черкаси, що засновано приведеними Мстиславом касогами[39], було “центром його удільного князівства і війська, яке тоді називалося козаками, черкасами”[40].

 Можна просто не звернути увагу на такі, з дозволу сказати, “історичні перли”, але, якщо вони знаходять своїх послідовників і прибічників[41], вказати на подібне “прозріння” просто необхідно. Проте, такі “факти” і “події” не могли з’явитися самі по собі — поживним серодовищем до них була і до цього часу є існуючою з давніх часів концептуальна основа про черкесів-переселенців, котра виникла на обмеженій джерелознавчій і виключно слабкій дослідницькій базі XVIII століття.

Ще П. Симоновський у 1765 році досить конкретно висловив існуючу точку зору: “Сих Кассагов или лучшим Российским произношением назвать Казаков... князь Мстислав, сын Великого Владимира, в 1021 году воевал..., следовательно, статься может, что в то время и Козацкой народ в Малороссии уже жительство имел”[42]. А О. Рігільман додав, що смерть Редеді, “славного Косацкого начальника ... вольно отворила путь во всю Украйну”[43]. Незважаючи на явну слабкість таких побудувань у науковому аспекті[44], схема касоги=козаки=черкаси виявилася виключно живучою в історичних, історикоетнографічних і краєзнавчих дослідженнях[45].

Парадокс полягає в тому, що припускаючи “касожскую или казацкую эмиграцию” до району Середнього Дніпра з Х-го століття, дослідники одночасно обмовляються (перестраховуються?), що “переселение черкесов-казаков не отмечались и не могли быть отмеченными летописями, так как эти переселения были мелкими партиями и в одиночку”[46]. Мало того, не одержуючи подібної інформації з першоджерел, дослідники посилаються на... дослідницьку літературу, тобто самі на себе[47]. Ключовим моментом, як мені здається, тут є тотожність понять касоги = черкаси. Така зв’язка припускає: якщо касоги є предками черкес (черкас), то й місто Черкаси виникло завдяки їм — черкесам (черкасам)[48]. Адже назва міста, на думку деяких дослідників і краєзнавців, співзвучна назві етноса![49] Авторів такого висновку, а він припускається, якщо виходити з наведеної тотожності, не турбує не тільки відсутність певних фактів на сторінках документів, але й, що саме поняття “черкеси /черкаси” виникло пізніше, в XIII-XIV ст. в західноєвропейських і східних джерелах, а з них, вірогідно, перейшло в руське літописання тільки в першій половині XIV ст.[50] Вже зазначалось, що слово “черкес” не самоназва адигейської групи племен, а іншомовний термін, “етнічна природа якого пов’язується з тюркським середовищем” і його “виникнення пов’язується з певними політичними подіями XIII століття” — навалою монголо-татар[51]. Тому касоги Х-ХІ ст. ніяк не могли залишити у назві міста на Дніпрі (яке, вірогідно, на той час не існувало, в усякому разі археологія нам таких доказів не подарувала) іншомовне слово, яке, до того ж, появилось в джерелах тільки через двоє століть[52]. Механічне, довільне ототожнення етнонімів “касог” і “черкес”/’’черкас”, без врахування часових хронологій, історично невірне[53]. Часто, всупереч недостатньому документальному фактажу і рідкісним предметам матеріальної культури, невиправдано посилювались висновки про наявні в минулому дрєвньорусько-кавказькі зв’язки — торговельні, культурні, військові та інш., які мали місце і роль яких не можливо заперечувати. Така позиція більше ідеологічна, псевдоінтернаціональна, ніж об’єктивно-історична, накладала свій відбиток і на підняте нами питання про участь касожського етносу у заснуванні міста Черкаси в Х-ХІ вв., тобто, нинішні міцні, незважаючи на теперішній скрутний час, відносини між народами України і Кавказу генетично, як зовсім зрозуміла річ, виводили із стародавніх часів, при цьому малась на увазі безпреревність зв’язків без врахування тих чи інших історичних ситуацій. Тому як ніколи актуальна точка зору відомого науковця А.В. Новосельцева на цю проблему, він писав, що “врядли правильно связывать историю Кавказа в средние века с историей России теснее, чем это позволяют сделать реальные источники о русско-кавказских отношениях, кстати, порой весьма сложных и развивающихся отнюдь не по прямой восходящей линии”[54].

При всьому бажанні бачити історію міста більш стародавньою, мені не уявляється можливим:у подіях другої половини X - поч.ХІ ст. відсутня інформація, яка давала б хоч якусь можливість гіпотетично припускати початок м. Черкаси[55]. Сподіваюсь, що наведена аргументація і використані джерела в чомусь переконливі і доказові.

 

  1. Полное собрание русских летописей (далі — ПСРЛ). - Т.І. Лаврентьевская и Суздальская летопись по Академическому списку. - М .,1962 - Ствб. 65; там само,- Т.5. Софийская 1 летопись. - Спб.,1851- С.106; там само, - Т.VII. Летопись по Воскресенскому списку. - Спб., 1856 - С.287; там само, - Т.XV. ТЪерская летопись. - М.,1965 - Ствб. 65; там само, - Т.ХХ. Львовская летопись. - СПБ, 1910. - 4.1 - С.59; там само, - Т.ХХІІІ. Ермолинская летопись. - СПб., 1910 - С.7; там само, - Т.XXIV. Типографская летопись. - Петроград, 1921 - С.24; там само, - Т.38. Радзивиловская летопись. - Л., 1989 - С.ЗЗ; Летописец Переяславля Суздальского. - М., 1851 - С.14.
  2. ПСРЛ - Т.2.Летопись по Ипатьевскому списку. - М .,1962 - Ствб.53; там само,- Т. IV. Новгородская 5 летопись (далі - Н5Л). - Петроград, 1917 - Ч.ІІ - Вип. I - С. 41 (списки: Академічний, Публічної Бібліотеки і Погодинський); там само, - XXV. Рогожский летописец. - М.,1965 - Вип.1 - Ствб 14; Устюжский летописный свод (Архангелогородский летописец). Под ред. К.Н. Сербиной. - М.,Л., 1950 - С. 26.
  3. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов (далі - НІЛ) - М.,Л., 1950 - С. 117 (Комісійний список), С. 438( Воронцовський список), С. 521 (Троїцький список); ПСРЛ. - Т.IV. Н5Л - Ч. II. - Вип. I С. 41 ( Хронографічний список); ПСРЛ. - Т.ІХ. Патриаршая или Никоновская летопись. - М .,1965 - С. 31.
  4. ПСРЛ. - Т. XXII. Русский Хронограф. - Петроград, 1914 - Ч.ІІ. Хронограф Западнорусской редакции.- С. 163-164.
  5. Татищев В.Н. История Российская. - М.,Л., 1963 - Т. 2 - С.49,224. Джерелами для Татіщева були і Академічний список НІЛ - “летописец попа Ивана” (див.: НІЛ. - С.9), і список Імператорської Публічної бібліотеки із зібрання Погодіна №1438, близький до Буслаєвського, з написом на корінці “Хронограф Татищева” (див.: ПСРЛ. - Т.ХХІІ - Ч. II - С. І). В.М. Татіщев, конкретизуючи місця поселення полонених касогів по р. Росі, в Переяславлі та інших місцях, тут же заперечує собі, обмовляючись: “где поселены, не показано”; крім того, батьківщиною касогів він називав Молдавію, а не Північний Кавказ (Татищев В.Н. История Российская. - Т.2 - С. 240).
  6. Ломоносов М.В. Древняя Российская История от начала Русского народа до кончины великого князя Ярослава Первого или до 1054 года. - М.,Л., 1952 - Т.6 - С. 237.
  7. Бережков М.Н. Михаила Егоровича Маркова разныя сочинения к пояснению истории Чернигова //Труды XIV археологического съезда в Чернигове 1909г. - М., 1911 - Т.ІІІ - С. 299.
  8. Карамзин Н.М. История государства Российского. - М., 1988 - Кн.1. - Т.1. - Ствб. 109 - Прим. № 390.
  9. Кругляк Ю. На крилах легенд. - К., 1966 - С.10-12; газ. “Черкаська правда” - 1980 - 6 липня; газ. “Серп і молот” - 1980 - 15 листопада та інш. Треба зазначити, що таке 171 припущення досить розпливчасте і не має чіткої і цілосної аргументації, позначене псевдонауковим стилем викладу, при якому спостерігаються постійні порушенняхронології, зміщення часових факторів, некритичний підхід до фактів і подій, незнання джерел і спеціальної дослідницької літератури. У Черкасах існувала легенда, яку чув від “пра-прадеда” і записав Степан Нехорошее. “Киевский князь Святослав ( в тексті слово “Святослав” закреслене і написано - “Ігорь”. - Ю.М.), муж воинственной Ольги, совершил поход на Кавказ и много пригнал пленных черкесов и людей кавказских племен, и сделал, основал на высоком берегу Днепра крепость, поселил Игорь всех кавказцев в крепости - они должны следить, чтобы по Днепру не плыли кочевники с целью нападения на Киев; крепость эта — щит, защищавшая Древнюю Киевскую Русь” (Державний архів Черкаської області, ф.Р - 5585, оп. 1, спр. 19, арк. 46-47. Подається за оригіналом). Як бачимо, сюжетна і часова побудова легенди аналогічна інтерпретаціям літописної статті 965 року.
  10. Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. - М., 1982 - C. 100.
  11. Фраза з дієсловом “приведе” викликала чомусь велику довіру дослідників, див.: Белокуров С.А. Сношение России с Кавказом: Материалы,извлеченные из Московского Піавного архива Министерства иностранных дел. - М., 1889 - Вип.1 - С.ІУ; Шахматов А. А. Повесть временных лет. Вводная часть. Текст. Примечания.-Петроград, 1916 - Т. 1 - С.76; Кокиев Г.А. Примечания-комментарии//Ногмов Ш.Б.История адыгейского народа, составленная по преданиям кабардинцев. Изд. 5-е. - Нальчик, 1947 - С. 136.
  12. При цьому ні в якому разі не можна категорично стверджувати про неможливість описки або помилки, що могли припустити літописці чи монахи-переписувачі, які часто суб'єктивно тлумачили ті чи інші факти і події. Проте, саме таке траплялось і зі словом “приведе”. Порівняйте: Комісійний список НІЛ: “6626. Того же лета приведе Володимер с Мьстиславом вся бояре новгородчкыя к Кыеву”, а за Толстовським списком того ж літопису “приведе” замінено на “прииде”, що суперечить змісту подій (НІЛ.-С.205); Лаврентіївський літопис: “1132 г....и посла по другаго Мстиславича по Изяслава в Полтеск и приведе и с клятвою, он же оставив брата Святополка в Полотьске и приде в Переяславль”, а за Радзивилівським списком “прцде” замінено на “приведе”, що теж не відповідає змісту (ПСРЛ. - Т.І - Ствб. 301-302; там само, - Т. 38. - С. 108). Радзивилівський літопис: “6494. И бысть отроча красно, и бысть 4 лета, и прииде дщи фараоня ко отцю своему”, а за Московсько-Академічним списком - замість “прииде” помилково - “и приведе” (ПСРЛ - Т. 38 - С. 44). Така ж ситуація в статті під 965 роком в Н5Л між наведеними вище списками (див., прим.№2 і №3). Факти заміни одного дієслова подібним чи близьким за змістом у древньоруському літописанні - явище поширене: “прииде” замінювалось на “приде” , “прицдоша”, “внвде”, “въеха” і таке інш., а “приведе” — на “приде/прииде”, “веде”, “приведоше”. Тому кожний випадок заміни одного дієслова іншим вимагає індивідуального смислового підходу й історико-текстологічного аналізу.
  13. НІЛ - С. 24,25,32,33,35,38,40,43,45,52,55 і далі; ПСРЛ - Т. І - Ствб. 60,74,76, 116,144 і далі. Аналогічно і в інших літописах.
  14. ПСРЛ. - Т. 2 - Ствб. 53.
  15. ПСРЛ. - Т. І - Ствб. 82; там само, - Т. 38 - С. 40; НІЛ. - С. 130. 172
  16. ПСРЛ. - Т.І - Ствб. 84; там само,- Т. 38 - С. 41; НІЛ. - С. 132.
  17. Така думка пов’язана з тим, що не завжди подібна схема закінчувалася фразою “и приде/прииде к Киеву”. Прикладом мають бути статті про походи князя Володимира Святославича на “ляхов”(981 р.), в’ятичів (981, 982 рр.), радимичів (984р.). Див.: Повесть временных лет(ПВЛ). - М.,Л.,1950 - Ч. 1 - С. 58, 59; НІЛ. - С. 130,131.
  18. Див. прим. №3.
  19. ПСРЛ. - Т. І - Ствб. 17, 29,46, 50, 75, 78, 84,94,99,103, 121, 122, 130, 205,208 та інш.; НІЛ. - С.106, 107, 122,123,125, 127, 136, 193, 201 і далі.
  20. ПСРЛ. - Т. І - Ствб. 150, 176,229,275,291,326 і далі; НІЛ. - С. 33,40, 58,61,65, 231, 263, 295 і далі. Аналогічна ситуація спостерігається і в інших початкових літописах.
  21. ПВЛ. Статьи и комментарии Д.С. Лихачева. - М.,Л., 1950 - Ч. II - С. 311; Артамонов М.И. История хазар. - Л., 1962. - С. 428; Заседателева Л.Б. Теркские казаки (сер.ХVІ - нач.XX вв.). Историко-этнографические очерки. -М., 1974 - С. 142. Використання дієслова “приведе” і подібних до нього за значенням однокореневих слів як метафори вже постійно застосовувалось в руському ліВДписанні, пор.: “приведе, приведоша, водили, веде, введе - к роте, к кресту, к боїу” (ПСРЛ. - Т.І - Ствб. 53, 279,301-302, 389; НІЛ. - С.183).
  22. Потрібно зазначити, що у Київській Русі існувала практика переведення населення на інші території і на прикордонні землі, а також розміщення на них полонених. У 988 році на прикордоння було переведено частину словенів, кривичів, чюді, в’ятичів; в 991 році місто Бєлгород було заселене багатьма людей “от инех городов”; у 1031 році на Пороссі поселені полонені “ляхи”; 1097 р. : князь Василько мав бажання “переяти болгары дунайскые и посадити я у собе”; у 1116 році заселене дручанами новозбудоване князем Ярополком місто Жельді, і цим же князем у тому ж році переведені на Русь полонені яси (ПВЛ. - Ч. І - С. 83,101,176,201; ПСРЛ. - Т. І - Ствб. 291). Виходячи з цього, неможливо виключати і факту приведення невеликої кількості полонених касогів на Русь і у 965 році і раніше (відомі походи русів на Кавказ у ІХ-у і на поч.Х вв.), проте, не в такій кількості, яка здатна була заснувати міста (в тому числі і майбутні Черкаси) і бути загрозою для княжої влади; полонені використовувалися як раби чи обслуга і таке інш.
  23. “В лето 6476. Придоша печенези на Руску землю первое, а Святослав бяше Переяславци, и затворися Волга в граде со унуки своими, Ярополком и Ольгом и Володимером, в граде Киеве. И оступиша печенези град в силе велице, бещислено множьство около града...’’(ПВЛ. - Ч. І - С. 47).
  24. Ногмов Ш.Б. История адыгейского народа. - С. 29-30.
  25. Адыги, балкарцы и карачаевцы в известиях европейских авторов ХІІІ-ХІХ вв. Сост., ред. переводов, введение и вступ.статьи к текстам В.Г. Гарданова. - Нальчик, 1974 - С. 54. 173
  26. Дубровин Н. Черкесы (адыге) / / Военный сборник. - СПБ., 1870 - № 4 - С. 337.
  27. Газ. “Черкаська правда”. - 1980 - 6 липня; газ. “Серп і молот” - 1980 - 15 листопада. Аналогічне див.: Кругляк Ю. На крилах легецц. - С. 10-12.
  28. Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. - С. 100.
  29. У літописних текстах, що інформують про події 965 року, немає прямої вказівки на обкладення ясів і касогів даниною. Ми навіть не можемо гадати про “якість” підкорення цих народів, якщо таке було. Правда, в Кирило-Білозерському списку Єрмолинського літопису і Хронографі Західно-руської редакції є такі фрази, відповідно: “ясы победи и касогы и на вятичи дань вьзложи” (ПСРЛ.- Т. XXIII - С. 7) і “Ясы покори и Косоги и многих приведе х Киеву, а на прочих дань возложи” (ПСРЛ. - Т. XXII - Ч. II - С. 163-164), а в “Похвальном слове Владимиру” ми читаємо: “и Ясы и Косогы и Вятичи взя и дань на них возложи” (Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. -К., 1888 - Т. 2 - Отд. II - С. 59; аналогічна фраза, але без вказівки на взяття данини, є в Руському Хронографі редакції 1512 року, див.: ПСРЛ. - Т. XXII. - СПБ., 1911 - Ч. І - С. 359). Все наведене могло б дати можливість припущення факту стягнення данини і з ясів і з касогів за аналогією з існуючою на Русі практикою, коли накладали данину на підкорені племена (ПВЛ.- Ч. І - С. 18, 20,31 та інш.). Проте, очевидно, наведена інформація — це поєднання двох — під 965-м і 966-м рр. — порічних літописних записів про дві різні події: 1.965 р . Перемога кн. Святослава над хазарами, ясами і касогами, і 2.966 р .Перемога кн. Святослава над в’ятичами і накладення на них данини (ПВЛ.- Ч. І - С. 65). У ель-Недима(Х ст.) є інформація про одного посла, який їздив до “короля Русів”, від якогось кавказького володаря. X. Френ припускав, що такий факт міг мати місце одразу після походу 965 року, а посольство було відправлено одним із тодішніх володарів касогів чи ясів до князя Святослава (Френ Х.Письмена древних Руссов//Библиотека для чтения,- 1836 - Т. XV.- Отд. III - С. 49, 56-59). Можна пов’язати мету такого посольства з питанням надання касогами і ясами своїх військових контингентів київському князю для походу в Болгарію. До того ж є історичний прецедент: точно така ж ситуація, за переказами, склалась у VI ст., коли підкорені аварським ханом Байканом адиги взяли участь у його поході на землі, “що лежали біля Каспійського моря.” (Ногмов Ш.Б. История адыгейского народа. - C. 45-46). Всі наведені міркування можуть побічно підкріплювати припущення А.М. Сахарова.
  30. ПВЛ. - Ч. І - С. 83.
  31. там само, - С. 99. Про двобій Мстислава і Редеді говорять і адигейські народні перекази, див.: Ногмов Ш.Б. История адыгейского народа. - C. 61.
  32. ПВЛ. - Ч. І - C. 99.
  33. там само, - C. 100.
  34. там само.
  35. там само, - С. 101. 174
  36. Подія, про яку йдеться,в багатьох літописах збереглась як цілісний історичний пласт без смислових перекручень,тому посилання даються за ПВЛ.
  37. ПВЛ. - Ч. І - С. 101.
  38. Черкаська область //Історія міст і сіл Української РСР. - К.,1972 - С. 648. У підготовчих матеріалах цього вццання вказується джерело: Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. - К., 1864 - С.628 (див.: ДАЧО, ф.Р - 4178, оп.1, спр. 513, арк. 9, 10, 12-14 ). На щастя, Л. Похилевич не мав ніякого відношення до такої містифікації — ні на 628-й, ані на якійсь іншій сторінці книги не знайдеться наведеної інформації.
  39. Фененко М. Земля говорить. Вид. 2-е й доповнене. - К., 1969 - С. 17.
  40. іудзенко П.А. Черкаська область. - К., 1959 - С. 43.
  41. Янко М.Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР. - К.,1973 - С. 160.
  42. “ Краткое описание о казацком Малороссийском народе и о военных его делах... Петра Симоновского, 1765 года”. - М., 1847 - С. 2. Майже через двоє століть це припущення П. Симоновського було підтримано з додатком,що ці “козаки, черкаси” заснували місто Черкаси (Гудзенко П. Черкаська область. - С. 43).
  43. “Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще... собрано и составлено чрез труды Александра Ригельмана, 1785-1786 іт.” //Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских. - М.,1847 - №5 - Отд.11 - С. 10.
  44. Така точка зору неодноразово критикувалась в історичних дослід женнях, див.: Антонович Вл. Содержание актов о козаках / / Архив Юго-Западной России. - Ч. III.- Т.І -К., 1863 - С.XXIV; Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. - К., 1957 - С. 4.
  45. Досить оригінально така схема інтерпретувалась М. Карамзіним. “Торки и берендеи назывались Черкасами: Козаки также. Вспомним Касогов, обитавших, по нашим летописям, между Каспийским и Черным морем; вспомним и Страну Казахию, полагаемую Императором Константином Багрянородным в сих же местах; прибавим, что Оссетинцы и ныне именуют Черкесов Касахами: столько обстоятельств заставляют думать, что Торки и Берендеи, называясь Черкасами, назывались и Козаками”(Карамзин Н.М. История государства Российского. - М., 1989 - Кн.П - Т. V - Ствб. 230). Як бачимо, російський історик не тільки змішував назви етносів, але й на цій підставі, якщо виходити із сказаного, якимось чином штучно зближував і різні етноси: тюрків (торков і берендеїв) з касогами — аборигенами Північно-Західного Кавказу. А отримані таким чином етнічні та етнонімічні гибриди М. Карамзін невиправдано приєднав на правах родопочатківців до утвореного через кілька століть на берегах Дніпра соціуму — українського козацтва і його назви — козаки (там само, - Ствб. 230-231). Саме така точка зору висловлена і в книзі Г.В. Губарева “Книга о казаках” (Париж, 1957), де він ще більш хаотично маніпулює наведеними поняттями (див.: Губарев Г.В. Книга о казаках //Военно-исторический журнал. - М .,1992 - №2 - С. 81-82). У радянській історіографії висловлювалась думка, що наведені роздуми М. Карамзіна про походження запорізького козацтва і самої назви “козак” “достойны 175 специального рассмотрения”(Горленко В.Ф. Об этнониме “черкасы” в отечественной науке конца XVIII — первой половины XIX в. //Советская этнография. - М., 1982. - №3 - С.101). Виникає закономірне питання : а де ж у цій схемі середньодніпровські автохтони, тобто, слов’яни?
  46. Лещенко А. К вопросу о происхождении украинского казачества //Сборник статей по экономике и культуре: Труды Северо-Кавказской ассоциации научноисследовательских институтов.- Краснодар, 1927 - Вып.1 - С. 83. На жаль, міфічне, неконкретне за часом переселення черкесів на Середнє Подніпров’я і заснування ними міста Черкаси і сьогодні існує на рівні гіпотези, тобто аргументованого припущення (див.: Тканко О.В., Найден С.П. Черкаси. Короткий нарис. - Черкаси, 1958 - С. З ; Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста :походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. - К.,1978 - С. 138).
  47. Немає сенсу наводити велику кількість літератури, хочеться процитувати лише одне дослідження, яке дає загальну уяву про “цінність” подібних посилань. Цитую за оригіналом: “Историки отмечают факты переселения черкесов с Кавказа в Киевскую Русь уже в X, XI, XII и последующих столетиях. О них упоминают как о приднепровских жителях, известных под именем “черкесы”. Во всяком случае, судя по сведениям Н.М. Карамзина, адыги уже были известны русским летописцам под именем черкесов с X столетия.’’(Коков Дж.Н. Кабардинские географические названия. Краткий словарь. - Нальчик, 1966 - С. 154,180).
  48. Бездоказовим є припущення, за яким “певна група адигів переселилася на Дніпро і заклала Черкаси та передала їм свою етнічну назву” (Пономаренко М.Ф. Про назву міста Черкаси / / Мовознавство. - К., 1988 - №6 - С. 53-57). І у другій своїй статті краєзнавець М. Пономаренко не уникнув існуючого стереотипу, за яким назва міста — Черкаси — вже апріорі визначає касозьку або черкеську версії (Пономаренко М.Ф. Черкаси: таємниця топоніма / / Український історичний журнал. -1991 - №4 - С. 67- 76). Закономірно констатуючи, що “археологічні та лінгвістичні дані не підтверджують існування Черкас за часів Київської Русі” і припускаючи “появу цього населенного пункту” в кінці XIII - поч. XIV вв., пан Пономаренко в той же час залишив незмінною черкеську версію: “вірогідні будівничі його (міста Черкас - Ю.М.)... черкеси”(там само,-С.76). Відсутність документальних свідчень і побічних аргументів на користь наведеного припущення, заповнюється теоретизуванням - це могло б бути. А основою для цього мають слуїувати деякі факти XIII ст., в тому числі і “спільні риси у побуті, архітектурі та військовій справі українців і черкесів”, які “протягом кількох сотен років... мешкали на території південно-східної України”. А для доказовості початку таких зв’язків згадується участь касогів у подіях 965-го і 1022-1023 років і наявність неслав’янських - кавказьких - імен в люстрації Черкаського замку 1552 року (там само,- С.71,73-74).
  49. Свою схему заснування міста Черкаси і появу однойменного топоніма на Середньому Дніпрі запропонувала Г.С. Сизоненко. На її думку “воїни - руси/русини”, залишені князем Святославом на Північному Кавказі, у П’ятигір’ї і Тиутаракані в 965 році для охорони південного форпосту Древньої Русі, одержали від сусідніх народів - осетин і кримських греків - назву “черкеси” і “черкаси” . Ці “воїни-руси” повертались на Середнє Подніпров’я в 965,1023-му роках, а також і після завоювання Кавказу монголо-татарами й принесли у цей регіон таку назву - “черкаси”, а звідсі і назву міста (газ. “Молодь Черкащини” - 176 1986 -16 вересня; газ. “Черкаська правда” -1986 - 15 жовтня; “Вітчизна” - К., 1987 - №1 - С. 198; Сизоненко Г.С., Сизоненко Ф.Я. Мова — душа народу. - Черкаси, 1990 - С.8). Подібна “науковість” не тільки не підкріплювалася першоджерелами і суперечить їм, але й сама по собі строката логічними неув’язками і зовсім не відповідає мовознавчим дослідженням у відповідній галузі знань. До того ж у кандидата історичних наук Г.С. Сизоненко є розбіжності з її ж ранішими висновками про заселення міста Черкас не “воїнами-русами”, а загонами кінноти адигів (“Черкаська правда”. - 1980 - 6 липня; “Серп і молот”- 1980 - 15 листопада).
  50. Мариновський Ю.Ю. Ще раз про назву міста Черкаси//Мовознавство - К., 1991 - №4 - С. 63-64.
  51. Волкова Н.Г. Этнонимы и племенные названия Северного Кавказа. - М., 1973- С .18,23. Про це ж, див.: Калмыков И. X. Черкесы: историко-этнографический очерк. - Черкесск, 1974 - С. 35. В монгольській хроніці 1240 року адигейські племена названі “серкесут” (Козин С.М. Сокровенное сказание. - М.,Л., 1941 - Т. 1 - С. 189,192).
  52. Мариновський Ю.Ю. Ще раз про назву міста Черкаси - С. 63-64.
  53. Крім часових (історичних) невідповідностей, існують і такі фактори, як територіальногеографічний, етно-соціальний та інш. Адигська група племен, що носила етнонім “черкес” у XIII ст., не відповідала повністю касожській спільноті Х-ХІ ст. - “Касахії” Костянтина Багрянородного. Адже за цей час відбулись певні соціально-економічні, політичні зміни, що наклали відбиток і на мову, культуру, побут, психологію, а також і на територію розселення племен, тим більше в такому динамічному за подіями регіоні, як Північний Кавказ і Передкавказзя.
  54. “Круглий стол”: историческая наука в условиях перестройки //Вопросы истории. - М., 1988 - №3 - С. 29.
  55. Ще автор “Истории Руссов” на питания “почему город Черкаск назван Черкасом?”, відповідав: “Но то уже справедливо, что народ Черкасы, за Азовским морем и рекою Доном обитающие, на который многие писатели указывают, никогда в Руси городов на свое имя не строил...” (История руссов или Малой России. Соч. Георгия Кониского. - М., 1846 - С. 19). 1 липня 1992 р.*

 

Юрій Міхновський. Черкаси. 2001 рік.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Vuso UA