З упевненістю можу сказати, що наступна вулиця, про яку піде мова, відіграла велику роль у моїй зацікавленістю черкаською топонімікою. Саме проходячи цією вулицею на навчання і назад, мені ставала цікава історія всього міста.
Вулиця Пастерівська, про неї зараз піде мова. Раніше, а певною мірою і зараз, вона є той тракт, що з’єднує Митницю з центральними магістралями міста, а далі Центр з Хімселищем. Вулиця достатньо довга. Її довжина аж 4 кілометри. Пропоную зазирнути в старовинні закутки вулиці Пастерівської.
Вулиця вперше згадується у 1884 році, але зрозуміло, що раніше саме вона існувала на початковому плані Гесте. Отож, у 1884 році її назва була Єрмиловська. Точних даних, чому вулиця називалась саме так немає. Скоріше за все, тут мешкав дехто на ім’я Ярмило, або ж з прізвищем Єрмилов. Та вже у 1886 році її перейменували на Старопречистенську і історія цієї назви більш конкретна. Вона виникла через існування тут церкви, про яку мова піде пізніше. Сучасне ім’я вулиця отримала у 1941 році на честь французького мікробіолога та хіміка Луї Пастера.
З розростанням міста, вулиця все далі занурювалася на південний захід. Спочатку до Ільїна, потім до Петровського, далі Ватутіна, і вже близько 1975 року досягла проспекту Хіміків.
Сотні, а мабуть і тисячі разів прогулювався Пастерівською, та не відмовлюсь зробити це ще раз. Вирушимо від перехрестя з вулицею Фрунзе, майже від самих Дніпровських схилів. Багато будинків цієї частини (до Ільїна) мають більш ніж 100-річну історію. Квартал від вулиці Пастерівської і до самого Чорного Яру більш ніж століття тому належав черкаському підприємцю та грабарю Майбороді. Отже будівлі по ліву руку (стоячи спиною до Дніпра), були його власністю. Зі сторони Пастерівської із них збереглись тільки будівлі приміщень санепідемстанції, що раніше були особняком та колишні стайні. Про них вже йшлося в одній з наших статей. Сам Майборода в буремні часи емігрував до Франції, але на початку 20-х років повернувся до Черкас, де його і було вбито під час пограбування. До речі, цікавий коментар залишила одна з наших дописувачів. Вона стверджує, що у будинку на розі Шевченка та Рози Люксембург, у ще одному старому будинку, який певно також належав цьому підприємцю, проживала сім’я на прізвище Майборода. А можливо і зараз там живе. Чи потомки вони Майбороди – невідомо, але як казав Фокс Малдер – «I want to believe».
А цей запис я додав через день після написання попереднього абзацу. Проглянув зареєстрованих мешканців за адресою бульвар Шевченка 297 (перехрестя з Рози Люксембург) і от… За цією адресою приписана Майборода Марія Сергіївна 1919 року народження. Круто! Я навіть і не сподівався на таку удачу.
Пам’ятаю ще один цікавий факт. В дитинстві, моя мама, звернула мою юну увагу на стіну санепідемстанції, що виходила до Дніпра. На ній збереглися сліди від куль Другої світової. На мою думку, схоже, що стріляли червоноармійці при звільнені міста у 1943, або ж при відступу у 41 році. Чи збереглися вони зараз (після реконструкції) – мені невідомо. Все не доходять ноги особисто оглянути будівлю, та мабуть що навряд чи.
Перед будинком Майбороди розташувалася будівля страхової компанії «Оранта». Точний вік споруди сказати не можу. На вигляд вона більш сучасна, хоч можу і помилятись. Якщо хто має інформацію, прошу повідомити у коментарях.
Підходячи до бульвару Шевченка, пропоную повернутись до історії з колишньою назвою вулиці. До 1798 року, десь на цьому перехресті стояла перша за ліком, певно, що дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Саме на розі Шевченка і Пастерівської і починались старовинні Черкаси. Вони простягались в сторону центру, а з протилежного боку був хутір Кривалівка. У 1798 церкву перенесли на Базарно-Різдвяну площу (район Сєдова), а в пам’ять про неї залишилась стара назва вулиці – Старопречистенська.
Цікавий будинок стоїть на розі з бульваром Шевченка (у напрямку руху до площі 700-річчя) і скоріше варто було написати про нього в статті про бульвар, та оскільки там і так досить свого матеріалу напишу про нього тут. Його адреса Шевченка 285. У каталозі комунальників він записаний 1917 роком і більше нічого про нього невідомо. Можливо він також належав Майбороді, але це лише моє власне припущення.
З протилежного боку перехрестя збереглися рештки ще двох старих будинків. Один з них має адресу Шевченка 310, а інший без номера. Вони певно також мали столітню історію, та скоріш це вже не можливо з’ясувати. Під час пожежі вони були майже знищені. Існує легенда, що вони були спалені в 90-ті через непоступливість господарів, які не захотіли продавати тодішнім рекетирам ласі ділянки майже в центрі міста. Один будинок зараз закритий банером, а іншого вже й не видно з-за високого паркану.
Пройшовши далі від перехрестя по ліву руку зустрічаємо житловий будинок «Адріатика» 1994 року зведення. Часом його позиціонують як найвищий дім міста, але мабуть з будівництвом комплексу на розі Гагаріна та Героїв Сталінграду, це вже не так. Його неофіційна назва «Адріатика» походить від назви ресторану, що розташовувався в кінці 90-х на першому поверсі. Ресторан, хоча скоріше це був бар, носив назву «Адріатика-2000».
Далі, по вулиці, стоїть кілька старих приватних будинків. Просто назву два з них - будинок №12, №21. У будинку під номером №34 у 30-х роках проживав відомий російський художник Володимир Кузнєцов. Зараз такого будинку і навіть номера не збереглось.
І вже на перетині Пастерівської з Ільїна історичні Черкаси закінчуються. Наступні квартали вулиці забудовувались починаючи з 1941 року. Тому далі можна зустріти більш сучасні будівлі. Це і Черкаський обласний архів, і будівля «школи майстрів», спорткомплекс «Манеж», колишня споруда ІСУЕП.
Будівля Соснівського РВ УМВС сама по собі не сильно цікава, але привертає увагу інше… 10 грудня 1913 року Черкаська дума приймає рішення про будівництво в цьому районі слідчої тюрми. Її звели у 1916, та вже 1932 СІЗО перенесли на сучасне місце.
Подорожуємо далі вулицею Пастерівською. А далі вже нічого цікавого немає. Аж до кінця вулиці (перетин з проспектом Хіміків) приватна забудова кінця 50-х початку 60-х років. Це один з районів міста, де осідали переселенці з «тонучої» старої Митниці. От так починаючись майже від Дніпровських схилів вулиця закінчується будинками зведеними людьми, які проживали колись біля нього.
На останок ще дещо розповім. Десь читав, що на Хімселищі раніше протікала якась маленька річка. Десь вона перетинала майбутню вулицю Пастерівську. Коли річка висохла, вона залишила сліди у вигляді болітець по усьому району. Та як би в це не хотілося вірити, схоже це всього-на-всього легенда, оскільки річки не видно на старих планах міста. Тай болітець я ніяких тут не знайду.
