Ще одна з найдавніших вулиць міста в’ється старовинними Дніпровськими схилами. Чисельні спуски та узвози спускаються до низу аж від її початку в Соснівці і до Пагорбу Слави. Здавна, будуючи свої хатки, місцеві мешканці добували тут глину, звідси і з’явилось багато кар’єрів до Дніпра, які потім переросли у спуски.
Кавказька – це, так сказати, оригінальна назва вулиці, яка відома з 1893 року. З 1941 року її було перейменовано на Дзержинського (думаю не потрібно пояснювати, що це за фігура). В період німецької окупації вулицю названо на честь українського письменника Бориса Грінченка. Потім знову повернута радянська назва. І вже з 1992 року вулиця знову Кавказька.
Звичайно, Кавказька примітна своєю історією, легендами, персонами. Але основне те, що вулиця знаходиться на славнозвісному Казбеті. Не одну сторінку можна списати тільки оповідаючи походження назви цього району. Тому вважаю за потрібне Казбету відвести окрему статтю на сайті. Тож почнемо свою прогулянку в минуле цієї вулиці…
У ХІХ столітті територія придніпровської гряди була мало заселена. Селились тут лише поодинокі сім’ї рибалок. Хати їх були глиняні з солом’яними стріхами. Тільки наприкінці цього ж століття на вулиці з’явилися цегляні будинки. Характерною архітектурою виділяється дім під номером №217. Це будинок лікаря Любарського, який споруджений на початку ХХ століття.
З розвитком промисловості – зростало і місто. Прокладалась залізниця, на Подолі і Митниці створювали свої підприємства місцеві промисловці. Це все потребувало робочої сили. Сила прибувала з найближчих сіл та з інших місць губернії. Всі вони оселялися у верхній частині Черкас, зокрема на вулиці Кавказькій.
Населення вулиці почало рости, але повставала нова проблема – відсутність забезпечення питної води. Люди носили воду з Дніпра або з «абіссінського» колодязя створеного у 1910-х роках, що мав назву «колодязю на Кавказі». Така ж плачевна ситуація була із освітленням, а точніше з його відсутністю (якщо не рахувати кількох 12-лінійних ліхтарів, які часто через непогоду виходили з ладу). Вулиця була не забрукованою. Традиційна для більшої частини міста літня курява та осінньо-весіння багнюка. Лише в 30-х роках був проведений водопровід та покладена бруківка в двох кварталах, що є ближчими до центру. Повністю заасфальтована вулиця була вже у 60-х роках.
Думаю варто розповісти про одну з історій вулиці. В часи Радянсько-німецької війни, з приходом до міста німців стався жахливий випадок. Восени 41 року німці заарештували главу сім’ї – єврея Шітцеля. По дорозі він випив отруту і помер, а дружина-українка дізнавшись про це, зачинилась в своєму будинку з малолітньою донькою і підпалила його, прийнявши мученицьку смерть.
Також на Кавказькій міститься психоневрологічний диспансер, першу будівлю якого було зведено у 1925 році. А наприкінці вулиці пожежна частина, яка розташована на місці старої.
