Від з’єднання вулиць Дашкевича і Вишневецького, поміж двох пагорбів верхньої частини міста і до Долини троянд, спускається Замковий узвіз - одна з найстаріших вулиць Черкас. Раніше вулиця носила назву Старобазарної і була однією з найжвавіших у місті. З роками назва змінювалась. У 1935 перейменована на вулицю Куйбишева, а з 1992 має сучасну назву. Її мостова була замощена грубим камінням. Вантажі з залізничної станції до пароплавної пристані везли саме цією вулицею. А ще, Старобазарна була справжніми воротами черкаського Подолу. Спочатку вулиця мала таку ж довжину як і зараз, а саме один квартал самого спуску. Та вже в другій половині ХІХ століття, в період активної забудови в бік Дніпра, був зведений ще один квартал. Цим продовженням спочатку була окрема вулиця, яка носила назву Дніпровська, та вже у 1899 році, з введенням у Черкасах нумерації будинків, Старобазарну продовжили за її рахунок. А от назву Дніпровської дали новій вулиці, яка водночас стала і захисною дамбою вздовж ріки. Цей додатковий квартал зник у 60-х роках за часів створення рукотворного моря і до наших днів залишився лише узвіз. У свої кращі часи вулиця налічувала понад п’ятдесят добротних кам’яних будинків, одні з них не шанувала війна, а інші все теж водосховище.
До революції Старобазарну заселяли черкаські купці і підприємці, ковалі і грабарі, лікарі та чиновники. Серед них виділялись такі прізвища як Школьников, Куперштейн, Ципін, Гроссе, Смолюк, Гольштейн, Херсонський, Глухий, Гончаров. Міська Дума охоче давала дозвіл на її забудову.
Під Дніпровськими схилами вулиця мала перехрестя з вулицями Єврейською і Червоною, які зараз є частинами сучасної Гагаріна. Спустившись по узвозу до середини, по ліву сторону бачимо залишки тупикового Шаталінського провулку, де містився невеличкий цегляний завод Погрібного. А ще нижче, по ту ж сторону зустрічаємо сучасний Робітничий провулок, що раніше мав назву Ратницький.
На розі узвозу з Гагаріна раніше знаходився базар з обладнаними торговими рядами. Після того, як в горішній частині міста з’явився новий базар біля Миколаївської церкви, базар внизу отримав назву Старого. Звідси і походження імені вулиці. Цей базар був центром єврейської частини міста. Він проіснував до 50-х років ХХ століття.
Пройдемось узвозом в сторону Дніпра. Праворуч зустрічаємо двоповерховий будинок вже знайомого єврейського підприємця Школьникова. На цій вулиці він мав ще дві житлові споруди, а також пекарню і лазню. Цей дім споруджений у 1890 роки де спочатку жили родини єврейських громад Черкас. Згодом до будинку в’їжджає голова міської Думи. У липні 1919 тут Черкаське міське бюро Єврейської соціал-демократичної робочої партії «Поалей-Ціон». А вже перед війною міститься штаб 99-ої стрілецької дивізії дислокованої у місті. На сьогодні це житловий будинок.
Напроти нього трохи нижче по вулиці стояв довгий глинобитний будинок, який на початку століття було обладнано під лікарню для будівельників залізниці, що діяла з 1907 по 1913 роки. Вулиця тісно пов’язана з історією Дніпровської військової Флотилії. У 1919-1920 роках в будинку Гольштейна (що зараз не існує) містився напівекіпаж флотилії, а з 44 по 47 чотири будинки вулиці містили штаб, різні служби та майстерні 10-го особливого рятувального суднопідйомного загону флотилії на чолі з капітаном 3-го рангу Ховріним М.О.
На перехресті узвозу з Гагаріна стоїть столітній будинок єврейського підприємця Куперштейна (сам з Лохвиці і можливо також займався будівництвом залізниці). Період його спорудження - 90-ті роки ХІХ століття. Перший поверх був обладнаний під швейну майстерню, а після революції тут містився Подільський відділок міліції. На другому поверсі мешкали сім’ї митницької та подільської бідноти, а згодом був гуртожиток. Та заселила їх туди радянська влада, а що було до неї – невідомо. Раніше, у районі Долини троянд, був зведений міст через Дніпро. Під час відступу Червоної армії у 1941 році, німецька авіація прагнула завадити цьому, зруйнувавши цей міст. Тому не дивно, що будинок Куперштейна серйозно постраждав. Очевидці вказують, що у його дворі була величезна вирва від авіабомби. З 44 року дім зайняли моряки-дніпровці. Зараз це жилий будинок.
У неіснуючому кварталі вулиці після війни містилась майстерня артілі «Трудівник». Можливо про неї ніхто б і не згадав, якби вони не виготовили у 1944 році перший дерев’яний пам’ятник у вигляді постаменту та моделі танку для братської могили у Пролетарському парку (сквер Хмельницького).
Десь далі по вулиці існував (або існує) будинок коваля Херсонського. До і після війни тут містився міський дитячий садок №12. Свого часу в ньому завідувачкою працювала відома українська дитяча письменниця Лариса Письменна (пам’ятаю, як в дитинстві, прочитавши її повість всією душею жалкував, що вона закінчилась). На мій погляд, єдиним кандидатом на звання будинку Херсонського зараз є дім під №8. Та це лише моя думка і то з дуже великими сумнівами. Певніше за все цей будинок вже зруйновано.
В перші дні німецької окупації, Старий Базар перетворився на місце розстрілу єврейського населення Подолу і Митниці.
У 50-х роках, на березі Дніпра де закінчувалась Старобазарна, на місці вище згадуваної лазні Школьникова, робітники механічного заводу №182 спорудили стадіон «Труд». Він вміщував 2-2,5 тисячі глядачів і пізніше був перейменований на «Авангард». Черкаські футболісти тут приймали київське «Динамо», московські «ЦСКА» і «Торпедо». Одна з легенд міста розповідає про гру на цьому стадіоні Едуарда Стрєльцова.
Вже декілька десятиліть минуло як немає цієї частини вулиці. Зараз тут знаходиться Долина Троянд – місце святкування Дня Черкас.
