AliExpress WW DHgate WW


Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /var/www/vhosts/history.cherkassy.ua/httpdocs/modules/mod_simple_informer/helper.php on line 48

Пізнє Середньовіччя. Страшні часи як для західної, так і для Східної Європи. Коли на Заході людей викошує Великий Голод, Чорна Смерть та Інквізиція, то для Русі найголовніше горе – це монголи. Вони руйнують міста та знищують тамошнє населення. Монгольське іго відкинуло Русь на декілька століть назад, та на довгі віки знищило українську державність.

Монгольський період для міста не згадується в історичних джерелах. Черкаси – щойно утворений град, який розміщений на межі Київського князівства і Дикого поля, уламку колишньої великої держави та улусу Джучі. Черкаси, як окреме феодальне володіння, перебуває у васальній залежності від Київського князівства, яке, в свою чергу, від Монгольської імперії.

Хоча ця адміністративна залежність була досить хиткою. На території Київського князівства творився справжній правовий хаос. Київ остаточно втратив свій столичний статус після зруйнування його Батиєм (1240 рік). З 1246 року титулярним князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який поставив свого намісника. Пізніше – Олександр Невський, влада якого також була номінальною. З 1263 року татари дозволяють князювати у Києві нащадкам владимирських князів. З 1263 по 1271 рік Київська земля вважалася володінням брата Олександра Невського Ярослава Ярославовича. Однак він також не жив у місті, задовольняючись формальним визнанням його влади з боку київського боярства.

В останній чверті ХІІІ століття (ймовірний час заснування Черкас) татарські хани напряму тримали в Києві своїх намісників – багатих місцевих феодалів – і безконтрольно господарювали на Київській землі. Періодично в містах князівства з’являються монголо-татарські загони, що грабують населення, виводять людей в Золоту Орду. Не пізніше 1300 року зберігають свої уділи в Київській землі і Смоленські Мономаховичі. Можливо, певний час (1270-1300), окремі князі правили у Києві як Волинські васали. Одним з них був Пороський князь Юрій (певно не мав своєї волості), васал Волинських князів Володимира Васильковича та Мстислава Даниловича. Взагалі Галицько-Волинська держава значний час зберігала політичний вплив на правобережні землі Київського князівства.

У першій половині XIV століття в Києві знову з’являються князі, але по уривчастим відомостям важко встановити хронологічність та послідовність їх князювання, а також те чи постійно вони перебували в місті. Близько 1300-1302 років після перемоги хана Токти над Ногаєм, на Київському престолі утвердилася династія, князі якої, за допомогою ординців, намагаються утримати ці території до 1362 року. В цей час в Києві також князювали представники Чернігівських та Переяславських князівств.

З вище сказаного видно який хаос відбувався на землях Київського князівства. Та все ж не має повної впевненості чи розповсюджувалась влада тодішніх київських правителів на щойно засноване місто Черкаси, чи наша земля управлялася безпосередньо ординськими баскаками, схожими на тих що сиділи в Каневі. Хоча схоже, що вони були тільки монгольськими намісниками серед руських князів. Можливо територія де заснували Черкаси була безпосередньо включена в Золоту Орду.

Інші історики впевнені, що Канів та землі розташовані нижче по Дніпру, аж до південних кордонів сучасної Черкаської області, сформували своєрідну буферну зону. На ній, як і раніше, жило руське населення, але підпорядковане безпосередній владі монгольських баскаків. Тим часом, місцеві князі, все той же Юрій Пороський, пішли служити до впливових руських володарів (можливо цим і пояснюється відсутність у нього волості або наділу). А місцеві люди жили тут самоврядними громадами, сплачуючи дань монголам (які звались на Русі «татарами»).

Маємо ще одну фантастичну версію життя Черкас в монгольський період. Вона полягає в тому, що в місті утворився центр партизанської війни. Залишки розбитого княжого війська потяглися до Черкас і організувались в загони, що нищили татар по всій Україні. Вважають, що монголи навіть побоювались заходити в партизанські райони. Та ця версія досить не ідеальна. Це полягає в тому, що достатньо дивно переселятись на кордон Золотої Орди і васального монголам Київського князівства. Логічніше було відійти в ліса та болота Полісся або на Захід до Поділля.

І така невпевненість зберігається на протязі декількох десятиліть. Та все одно на цей період (а саме 1284 рік) припадає перша згадка про Черкаси. Про неї вже написано в главі про заснування міста, але повторюсь. Це виписка з «Статистического описания Киевской губернии», яке вийшло 1852 році в Санкт-Петербурзі. Цей запис зроблений з більш раннього джерела, існування якого визиває дуже великі сумніви. «…Во время владычества татар над Русью, баскак Ахмет, правивший княжеством Липецким, угнетал народ, не щадя ни бояр, ни князей, и завел близ Рыльска две слободы, куда стекались разные люди, чтобы под покровительством баскака, грабить окрестные селения. Князь Олег, потомок древних владетелей Черниговских, пожаловался на него хану Телебуге, который дал ему отряд монголов и приказал разорить слободы Ахмета, что и было исполнено… Жители Ахметовых слобод были черкасы и назывались казаками, они бежали к баскаку в Канев и построили город Черкаск. Если это известие справедливо, то основание Черкасс, прежде называвшимся Черкасском, надобно полагать около 1284 года…» Це слова єкатерининського історика Івана Болтіна. Як я вже згадував в попередньому розділі у цієї замітки існує багато недоліків. По-перше, немає стовідсоткової впевненості в реальності існування цієї письмової згадки. По-друге, розбої «бесерменів» в Курському і Липецькому князівствах дійсно згадуються (80-ті роки ХІІ ст.), але там не описується їх переселення на будь-які інші землі. По-третє, саме Липецьке князівство в літописах згадується тільки раз і пов’язане саме з цими подіями. І вчетверте, п’ятигорські черкеси відомі тільки з XVI-XVII століть. Враховуючи часті випадки можливих фальсифікацій при написанні єкатерининської історії, цьому джерелу не варто сильно довіряти.

І вже через 21 рік з’являється друга, теж не дуже достовірна згадка про Черкаси. Все починається з таких слів, що приводять деякі історики: «В літо 1305 року князь Гедимін завоював Київ, Канів і Черкаси…». Однак викликає сумнів дата описаної події – 1305 рік, бо у цьому році Гедимін ще не був литовським князем (при владі з 1316 по 1341 рік). Окрім того, Густинський літопис (в якому існує ця згадка) було написано лише на початку XVII століття. Ось, схоже, справжня цитата з цієї хроніки: «Початокъ Черкасовъ и Канева. Отъ початку Черкасовъ и Канева уходы по всимъ тымъ рекамъ вольны были Каневъцомъ, бо яко князь великій Литовскій Гедиминъ, завоевавъши над моремъ Кафу и весь Перкопъ и Черкассы Пятигорское, и приведъши Черкасовъ часть з княгинею ихъ, посадилъ ихъ на Снепородѣ, а иншыхъ на Днепре, где теперъ Черкасы сидятъ…» А ось це вже і є одна з версій, що описана в попередній главі про заснування міста. Саме та де Гедимін привів черкесів на Дніпро. Але вона повністю не витримує критики. Перше – Гедимін тоді, як вже сказано, не був князем Литовським. Друге – окрім мало вірогідності походу його до Криму та на Кавказ, ця подія ніде більше не згадується. Третє – немає жодних свідчень про взяття Гедиміном Києва 1305 року, а це відбулося лише 1321 року взагалі без опору з боку киян. Четверте – в літописі написано «…где теперъ Черкасы сидятъ…», тобто, наскільки я розумію тут мається на увазі лише територія майбутнього міста. Все це викликає дуже великі сумніви, щодо правдоподібності першої згадки про Черкаси, принаймі самої дати. Існують літописи XVI століття (західноукраїнські або литовські), які стверджують про похід Гедиміна навесні 1323 року. За цими, багато в чому легендарними джерелами, литовський князь після місячної облоги здобув Київ, а також чимало міст у Київській землі (серед них і Черкаси). Ці розповіді містять цілу низку незрозумілих, неточних і навіть вигаданих відомостей. Деякі історики заявляють, що похід Гедиміна на Київ 1323 року вигадана пролитовськими хроністами XVI століття під впливом справжньої окупації Київщини Великим князівством Литовським у 1360-х роках.

До 1362 року триває боротьба Литви з Ордою за Київ (разом з ним і княжі престоли Овруча, Вишгорода, Трипілля та Канева, і можливо Черкас). Частина руських князів підтримувала одних, а частина інших. Маленький відступ, але мені здається, що саме з цього часу в Україні і існує протистояння європейських цінностей з азіатськими (ординськими, татарськими, а далі московськими). Та поступово з 20-30 років XIV століття, за правління вже згаданого Гедиміна, на Київ відчувається політичний вплив Литви. 1321 року він розбив об’єднані сили південноруських князів (Київського, Переяславського, Галицького та двох Брянських) на річці Ірпінь. І схоже посадив у Києві, на період 1321-1331 років, своїх васалів Міндовга та Ольгимонта Гольшанських (етнічних литовців). Як вже писав, вірогідність цього походу Гедиміна ставиться під сумнів деякими істориками. І все одно з 1331 року на київський престол за допомогою ординців сідає останній Рюрикович Федір-Гліб Іванович.

Та все ж, у 1362 році, після битви на Синіх Водах, Київ остаточно входить до складу Великого князівства Литовського. На престол сідає нащадок Гедиміна – Володимир Ольгердович. І тут, схоже, що він не мав влади над усією Київською землею. Певно в той час в Черкасах продовжували господарювати або ординці, або васальні їм руські князі. Та Володимир почав активно розширювати свою територію. До Київського князівства приєдналася Переяславська земля, а також його кордони все далі відсувались на південь та південний схід.

І тут ми поступово підходимо до третьої, вже точно достовірної, письмової згадки про Черкаси. На київський престол у 1394 році сідає Скригайло Ольгердович. Із «Летописца великих князей литовських» читаємо: «…Того же лета (1394) на осень князь великий Витовт выведе его [князя Владимира Ольгердовича] из Киева и даст ему Копыл, а на Киев посади князя Скригайла. Сам же князь великий Витовт поиде на Подольскую землю, а князю Скригайлу повели ити из Киева ко Черкасам и ко Звенигороду. Князь же Скригайло божьею помощию, великого князя Витовта повелением взя Черкассы и Звенигород и возвратися пакы ко Киеву…»

Саме з цього року Черкаси та землі біля них входять до складу Великого князівства Литовського. Колишня пороська лінія оборони Київської Русі, стає південним кордоном Литви. Та схоже, це судження не є вірним. До 1395 року на чолі Золотої Орди був Тохтамиш, який мав з Вітовтом добрі стосунки. Саме його Литовський князь прихистив після скинення того зі трону.

От тому і існує ще одна думка. Вона полягає в тому, що Черкаси перейшли під владу Литви ще з 1362 року, після битви Ольгерда під Синіми Водами. А взяття Скригайлом Черкас (1394) відбулося через прагнення Вітовта обмежити автономію Київського князівства. Ротація Володимира з Скригайлом на київському престолі відбулася саме тому. Населення Київщини не хотіло визнавати нової влади і взялося за зброю. Особливо впертий опір чинили жителі Черкас і Звенигородки, виступи яких силою були того ж року придушені Скригайлом.

До речі, в описі битви на Синіх Водах у «Хроніці литовській й жмойтській» також міститься згадка про Черкаси. Ось цитата звідти: «…Року 1332. Олгерд, постановивши примире на двѣ лѣтѣ з крижаками [крестоносцами] прусскими и листанскими [лифляндскими, или вероятнее ливскими, Ливонским орденом], выправился против татаров в Поля Дикие; тягнули теж з ним и чотыри его сыновци Кориятовичи: Александр, Константин, Юрий, Феодор – Корията, князя новгородского сынове. А гды пришли до Синей Воды, минувши Канев и Черкассы,указалася им в полю великая орда з трома цариками на три обозы роздѣленныи, то есть Котлубая, Катибея, Бекера и Дмитра солтана…» І точно такий же текст міститься і в опису Синьоводської битви у «хроніці Мацея Стрийковського». Нагадаю, ця битва відбулась 1362 року на річці Синюха (Кіровоградська область) між литовсько-руським військом Ольгерда Гедиміновича та ордами монголо-татарських правителів.

Литва активно проводила експансію на обезкровлені землі. Золота Орда, яка тоді вже перебувала в смузі феодальних міжусобиць, відступала. Після більш ніж столітнього перебування під важким ординським пануванням, місцеве населення, здебільшого, прихильно зустрічало нову владу. Литовська юрисдикція утверджувалася тут поступово і без різких змін у житті людей.

Про цей час до нас також дійшло небагато історичних згадок. Причиною є припинення літописання у монгольський та після монгольський період.

Початок XV століття для Черкас, як і для інших порубіжних територій, ознаменувався появою певної системи землеволодіння і ведення господарства. Земля була державною, розділеною на ділянки по 200 десятин (218 гектарів), які роздавалися бажаючим з умовою обов’язкового виділення одного озброєного чоловіка до війська.

Того ж таки 1394 року Київське князівство, а разом з ним і певна його автономія, було ліквідовано. Замість нього було створено звичайне намісництво, в якій правив великокнязівський ставленик. Яке місце в адміністративному поділу зайняли Черкаси – невідомо.

Польський історик XV століття Ян Длугош зазначає про об’їзд королем Владиславом ІІ Ягайлом в супроводі Вітовта південних земель Великого князівства Литовського літом 1411 року: «…из Киева, оставив в нем Александра (Вітовта), великого князя литовского, сел снова на корабль и поплыл до Черкасс…»

В цей час свої останнє дихання в українських землях роблять монголи. Золота Орда розпадається. Її панування на півдні сучасної України триває до 1449 року. Монголи проводять декілька набігів на Русь. Їх вплив на Черкаси можливо прослідити тільки через історію Києва. Після поразки Вітовта у битві на Ворсклі, емір Єдигей переслідував першого аж до Волині. Монголи осадили Київ, але не взяли його. Їх шлях пролягав від Києва на захід, тому схоже цей набіг Черкаси не зачепив. А от наступний у 1416 році, під проводом все того ж Єдигея, ймовірно проходив саме через наше місто. Немає точних даних, але вірогідно, що монголи йшли Чорним шляхом – звідки в майбутньому були навали татар, а ще пізніше його використовували чумаки. Його київський напрямок проходив через Черкаси, Канів, Корсунь, Звенигородку та Лисянку, і певно саме через наше місто пройшли монголи на Київ. Звичайно літописних згадок цієї події не існує, але згідно джерел, Єдигей повністю зруйнував південну частину Київського намісництва. Серед захоплених були такі міста як Біла Церква та Володарєв (Володарка). І саме з цього і роблю висновок, що Черкаси ця навала (остання монгольська) теж не оминула.

У 1432 році літописцями складається список міст Свидригайла. І в ньому присутні й Черкаси, правда як «Cirkassi». У перекладі цього списку на російську від Августа Коцебу – німецького публіциста і драматурга, який виданий в Санкт-Петербурзі 1835 року, назва міста пишеться як «Циркасси».

1440 року відновлюється Київське князівство на правах литовської автономії. У Києві сидить Олелько Володимирович, а згодо і останній князь – Семен Олелькович. Вони прагнуть проводити політику спрямовану на здобуття більшої автономії для українських земель, але опір цьому від литовської корони зростає. Вся Литва, в тому числі й на Київське князівство, починає відчувати політичний вплив Польської держави. З 1449 року місце Орди на півдні займає Кримське Ханство.

Знайшовся документ цього часу, в якому черкаський намісник Свирплов складає акт про «обвод» (тобто демаркацію) південного кордону Великого князівства Литовського. Тобто в 40-70 роках XV століття до складу Київського князівства входило Черкаське намісництво. А цей Свирплов був намісником останнього київського князя – Семена Олельковича. Цитата: «…А на тые границы князь Семен Олелькович высылал наместника своего Свирплова, который от него Черкассы держалъ…» Цей «обвод» слід датувати, скоріш за все, весною-літом 1457 або весною 1458 року.

З 1470 року Київське князівство остаточно ліквідується. На його місті постає однойменне воєводство. Кияни чинять цьому спротив і декілька раз відмовляються прийняти воєводу. Але 1471 році він (М.Гаштовт) за допомогою війська сідає в Києві. На початку свого існування Київське воєводство складалося з дев’яти повітів, в тому числі і Черкаського.

У 1474 року з’являється перша згадка в іноземних джерелах. Того року в травні через Черкаси проїжджав італійський дипломат та мандрівник Амброджо Контаріні. З лютого по серпень він перетнув всю Центральну і Східну Європу у подорожі від Венеції до Персії. З 13 по 15 травня Контаріні перебував у Черкасах і залишив таку згадку про наше місто: «…Доїхавши до селища під назвою Черкаси, що також належить його величності королю, ми пробули тут до 15 числа, себто до прибуття туди відділу татар і потім під їх охороною пустилися в дорогу далі степом…» Згадка про те, що місто належить королю має своє пояснення, адже з 1447 по 1492 роки Казимир Ягеллончик був одночасно і великим литовським князем і польським королем.

Від 1416 по 1483 рік наступило відносне затишшя. Небезпека з півдня на певний час відступила. Це було зумовлено остаточним розпадом Золотої Орди. На її осколках утворюється нова держава –Кримське ханство. Також в Малій Азії сили набирала Османська Імперія, було захоплено Константинополь. Саме військовий союз цих двох держав ніс Україні нову загрозу. Вже у 80-х роках татари йдуть в похід на Київ… Та пропоную торкнутися цього періоду в наступному розділі, який я пропоную назвати «Козацтво».

 

Розділ присвячую Т.І.Р.

Коментарі  

#1 Юрій 23.04.2022, 13:34
Дякую! Дуже цікаво про рідні Черкаси!
Цитата

Vuso UA