А ось і «тихий центр» Черкас. Вулиця Гоголя. Це мабуть найменш перейменовувана вулиця з тих, ескізи яких присутні на плані Гесте 1825 року. Вулиця не завантажена. Певно інтенсивність її руху визначає каналізаційний колектор, що розміщений під нею.

Вулицю вперше згадують у 1879 році під назвою Новочигиринська. Так її назвали через те, що з неї починався шлях на Чигирин. Та варто сказати, що до цього чигиринська дорога починалась від Старочигиринської (Шевченка). А от вже у плані Черкас 1893 року цей шлях, як і тепер, проходить від Бульварної (Благовісній), саме те що маємо зараз.

З 1908 року вулицю назвали на честь Миколи Гоголя – Гоголівською. Цікавий випадок відбувся при цьому перейменуванні. Гласний думи (член зборів з вирішальним голосом) Дробот все не міг второпати на честь кого відбувається перейменування. Коли йому пояснили, що Гоголь великий письменник, він відповів, що у нього в конторі безліч письменників, які не тільки пишуть, а ще й рахують на рахівницях. Та все ж вулиця Гоголівська відбулась. А вже з 1923 року, згідно з новим правилами для топонімів, вулиця стала Гоголя.

На середину ХІХ століття вулиця була малозаселеною. Особливо швидко вона почала забудовуватись в кінці ХІХ, а особливо на початку ХХ століття. Вагомим чинником стала близькість до центру міста. З розвитком у місті промисловості, торгівлі, банківської справи по Новочигиринській з’являлись «обиватєльскіє» будинки черкаських промисловців, торговців та банкірів. Ці дома можна і тепер зустріти прогулюючись вулицею. На жаль вони не в найкращому стані, але вони ще можуть здивувати своїми архітектурними рішеннями відомих зодчих Гесте, Русака, Стасова.

Багато місць і досі пам’ятають давню історію міста. Там де зараз збудований універмаг центрального ринку (перехрестя Гоголя і Леніна) на прикінці 1899 року коштами підприємця Фастовського була створена дерев’яна споруда для циркових і театральних вистав. Ось Вам і запитання: чому більше ста років назад Черкаси мали стаціонарне приміщення для цирку (навіть два), а зараз трупи кочують з одного парку на інший пустир? Та повернемось до будівлі. Тут гастролював навіть Анатолій Дуров. Він привіз до Черкас програму у жанрі громадсько-літературної сатири під назвою «Війна тварин ХХ століття». Здебільшого, сучасний глядач не сильно б здивувався виставам, що проходили на черкаських аренах сто років назад. Та для наших земляків початку ХХ століття це було не абищо. А от для шанувальників театру, тут виступала відома українська актриса Марія Заньковецька. Будинок був знесений у 1923 році через будівництво на цьому місці стадіону. Його відкрили 8 вересня 1923 року. Цього дня відбувся матч між командами Черкас та станції Бобринської. Назву стадіон змінював. До війни він називався «Міський», а після «Водник».

Стадіон тут проіснував до 1956 року. Тоді почали зводити центральний міський ринок.

Оскільки Черкаси з року в рік зростали, то виникла необхідність у потужній електростанції. Таку і створили у кінці 20-х років напроти вище згадуваного стадіону. Нова будівля «Черкасиобленерго» зараз знаходиться поруч. А будинок старої електростанції, потужністю 300кВт, знаходиться у дворі цієї споруди. Він зберігся до наших днів не зважаючи на те, що у 1943 році, відступаючи, німці підірвали його.

На місці нового корпусу Палацу дитячої та юнацької творчості (колишній Палац піонерів) стояв будинок Черкаської Міської думи. У буремний 1919 революційний рік, коли влада переходила з рук у руки, тут містився також штаб денікінської армії. З приходом більшовиків тут створили технікум сільського господарства. Після війни в будівлі розмістилася вечірня школа, а пізніше філіал Київського будівельного інституту. Споруду знесли у 70-х роках через будівництво нового корпусу Палацу піонерів.

Для кожного краєзнавця пам’ятний будинок, який існував на перехресті Гоголя з вулицею Симоненка (колишньою Театральною). Останньої до 50-60-х років ХХ століття ще не існувало. Цей будинок носив номер 265, хоч в статі відомого краєзнавця Соса П.П. «Зниклі скарби» він згадується під 115 номером (можливо через різну нумерацію). Дім було споруджено у 1905 році коштами черкаського міщанина Кучерського. Він розмістив тут (певно здавав в оренду) Офіцерське зібрання місцевого гарнізону. Офіцерство тут влаштовувало вечори відпочинку, вистави, концерти. З травня 1918 року тут розмістився Черкаський науково-педагогічний музей імені Шевченка (відомий зараз як Черкаський краєзнавчий музей) зі своїм завідувачем Бочковим Дмитром Панасовчем. Вважаю за потрібним історію музею викласти в окремій статті. До речі, вулиця Гоголівська тривалий час була незабрукованою і тому брудною та часто тут стояла курива. І саме біля старого приміщення музею, аж до 40-х років ХХ століття, від дощу до дощу стояла величезна калюжа. Вона стала відомою на всі Черкаси і навіть згадувалась у сатиричному «Перці».

По інший бік від музею стояв батьківський будинок відомої української співачки Лобанової Лілії Данилівни. Вона тут народилась у 1922 році і провела свої дитячі та юнацькі роки.

По вулиці Гоголя, у кварталі між тодішніми Свєрдлова і Будника (Вишневецького і Кірова), розміщувалась школа майстрів-будівельників («ціповська « школа). ЇЇ організували в 20-ті роки. Тепер тут будинки облспоживспілки.