Перенесемось у нашій подорожі Черкасами в сторону площі 700-річчя. В цій частині міста знаходиться тиха і спокійна вулиця Вербовецького. Вперше вулиця згадується у 1893 році під назвою Монастирська. Носила вона таку назву через те, що на ній діяв жіночий монастир, заснований у 1818 році черницею Афанасією. Тоді вона придбала 11 десятин землі на черкаській околиці біля тодішнього хутора Кривалівка. Монастир був старообрядницький. Він мав дві дерев’яні церкви Покрови Пресвятої Богородиці і Чудотворця Миколая. До складу монастиря входили також 13 будинків зі службою і спільною трапезою. Він огороджувався високим парканом і був розташований між вулицями Заводська, Гостромогильна та Монастирська (Орджонікідзе, Волкова та Вербовецького). На 1860 рік налічувалось 35 черниць, а також 15 жінок похилого віку із міського притулку для бідних. Черниця Афанасія представляла в Черкасах старообрядницьку громаду розкольників, які з другої половини XVII століття оселилися у місті. Тікали вони сюди з різних частин Російської Імперії від переслідування царського уряду. Старообрядцями в Черкасах було створено окрім жіночого, ще й чоловічий та приходську церкву.
Повернемось до назви вулиці. З 1941 року її назву було змінено на Вербовецького, на честь учасника боротьби за становлення Радянської влади у місті. Вербовецький Степан Петрович – уродженець Черкас, робітник цукрорафінадного заводу (1885 – 1919).
За німецької окупації 1941-43 років вулиця називалась Кобзарською. У 1943 році знову повернено довоєнну сучасну назву.
Монастирська починалася від маленької річки, яка називалась Чеховая. Вона впадала в Дніпро в районі тодішньої цукроварні. У плані Черкас 1893 року ця річечка присутня на мапі, але більш конкретнішого про неї немає. Також ще відомо, що сусідня з Вербовецького вулиця Чехова, до 1941 року носила назву саме «Чеховая». І це все через те, що вона в долині Дніпра вона упиралася у заплавно-лугове урочище Чехове. Та вже потім її назву прив’язали до Чехова А.П.
Мені здається, що сто років назад основною пам’яткою вулиці Вербовецького була високий курган. За легендою, його насипали козаки над могилою свого атамана, полеглого у боротьбі з татарськими набігами. Курган називали Гострою Могилою, саме через це сучасну вулицю Волкова (яка раніше тягнулась до Вербовецького) і назвали Гостромогильною. Але за іншими даними Гострими Могилами в Україні називали великі крутосхилі скіфські, як правило, царські кургани. Період їх зведення 2,5 тисячі років тому. На жаль, курган, заввишки 5-6 метрів, зрівняли бульдозерами у 30-х роках, а на його місці зведена дитяча поліклініка №2.
На початку ХХ століття вулицю заселяли грабарі-підрядники, які мали добротні будинки, та хліборобське населення. Сумно, але зараз, з тієї забудови залишилось лише декілька будинків. На цій вулиці також проживали робітники черкаського цукрорафінадного, а згодом і чавуноливарного заводу (сучасний «Темп» заснований у 1908 році) підприємця Гроссе Івана Карловича. Німецький власник підприємства, який навіть при більшовиках залишився завідувачем заводу, а вже потім на ньому ж працював простим механіком та вчителем креслення, все своє життя присвятив Черкасам. Тому вважаю за потрібне присвятити цьому черкащанину окрему статтю.
Початок ХХ століття кардинально змінив вигляд вулиці. Хутір Кривалівка вже знаходився у межах міста (згідно архітектурним планом 1825 року). Та все ж вулиця (взагалі як і всі Черкаси) не була замощеною. Справжньою катастрофою для Вербовецького ставали весна та осінь, які несли з собою рясні дощі. Лише в 30-х роках на декількох кварталах уклали цеглу місцевого виробництва. Не зрозуміло з яких причин, але вулиця не мала дерев і кущів.
Сам Вербовецький також мешкав на цій вулиці. А саме у будинку №46, зараз немає навіть такого номеру. Перший червоний комендант Черкас був убитий денікінцями в серпні 1919 року. Вербовецький не втік з міста, він залишився для підпільної роботи.
У кінці 20-х років припинив своє існування і жіночий монастир. Він був переформатований на чоловічий і налічував близько 80 ченців. Та, як і для багатьох споруд Черкас, кінець монастиря прийшов за часів другої світової.
Вулиця почала активно забудовуватись у 60-70-х роках. Зводились житлові будинки, дитсадки та школи, гуртожитки, був створений сучасний технологічний університет. До святкування 700-річного ювілею міста на вулиці зведено декілька 14-поверхових житлових будинків.
На перетину вулиць Вербовецького з Благовісною, розташувалось культове для багатьох черкащан підприємство міста. Це – «Черкаське пиво». На жаль воно зараз не працює і не радує мешканців міста своїм живим янтарним продуктом. А от свою історію пивзавод розпочав у 1910 році. Тоді два черкаських підприємця Беня (або Беню) і Єременко випускали 10 тисяч відер пива на рік. Багато історичних подій було на пам’яті працівників заводу. У 60-х роках його було модернізовано. Та завод ні разу не припиняв свою діяльність не зважаючи на війни та революції. А от за мирних часів, у 2008 році припинив випуск продукції і основні цехи були продані на металобрухт. Багато черкащан пам’ятають асортимент заводу. Це і відомі більш молодим «Дніпровське» та «Дніпровське Золотисте», а також пам’ятні для старшого покоління «Мартовське», «Ячмінний колос» та «Жигулівське».
