Наступна вулиця названа на честь князя, черкаського старости, засновника Січі - Дмитра Байди Вишневецького. Вона уперше згадується у 1879 році під назвою Косюринська. На мій погляд, назва походить від приз віща Косюра. Єдиного Косюру, якого мені вдалося знайти поблизу Черкас – це Василь Йосипович Косюра (гласний Золотоніського земства, повітовий предводитель дворянства та землевласник). Хоч можливо, вулиця названа на честь когось з його роду. Вже з 1893 року (за тодішньою модою) вулицю розділили на дві. Нижню частину назвали Новобазарною (через базар, який розташовувався на її початку біля Дніпра із назвою Новий), верхню - Поліцейською. У 1908 році верхню частину перейменували на Суворівську. У 1923-му її знову об’єднали під новою вже назвою – Свердлова (російський революціонер, ініціатор розгону установчих зборів, розкозачування та розстрілу царської сім’ї). Під час окупації вулиця називалась іменем Петлюри. А в 1943 році їй повернуто довоєнна назва. Ім’я князя Байди Вишневецького, черкаського старости почала носити з 1993 року.
На місці Замчища, про яке вже згадувалось в описі вулиці Остафія Дашкевича стояв Черкаський замок. Він кілька разів руйнувався і знову відбудовувався, остаточно замок само зруйнувався у середині ХІХ століття (третій Черкаський замок). Згодом на цьому місці звели в’язницю («Присутственные места»), та вже в роки громадянської війни вона була зруйнована.
По іншу сторону, над Дніпровськими схилами, сховалося теперішнє Черкаське музичне училище. Щоб побачити його влітку зі сторони Дніпра, доведеться відшукати будівлю за стіною з зелених насаджень. Будинок звели у 1903 році. Архітектор (все той же) Городецький створив проект для Першої міністерської чоловічої гімназії. У 1922-23 роках відбувається реконструкція, яка змінила вигляд будівлі. Головний корпус отримав новий третій поверх та були з’єднані два корпуси (для старших учнів з дирекцією та для молодших). Другий корпус був знесений у 1985 році та на його місці зведений новий. Саме музичне училище тут з 1968 року. До гімназичного комплексу також відносилась і Святопречистенська церква. Вона знаходилась до 1961 року на місці бібліотеки імені Шевченка («маяковка»).
Вгору по вулиці забудовою займався грабар Лисак Ф.І. Його будинки залишились під номерами 14, 33 та 35. Будинок №14 – планетарій. Він зведений у 1870-ті роки як власна оселя грабаря. Згодом, Лисак здає будинок в оренду заїжджому австріяку Швайгуту (що, між іншим, прибув на ПМЖ). Єдиним Швайгутом, що знайшов Інтернет – це керуючий якогось тогочасного Юзівського заводу, та певне це не є він. У 90-х роках ХІХ століття тут розміщувались попередні класи гімназії, а потім громадське зібрання. В будинку обладнали бібліотеку, грав оркестр, організовувались вечори відпочинку. На початку ХХ століття тут розмістили чоловічу гімназію, майстерні першої трудової школи, банк, міські установи. А сучасний планетарій з’явився у 60-х.
Через дорогу, стоять ще два будинки Лисака. Спочатку познайомимось з №35. Це будинок Лисака-Гаркавенка (вклад в його зведення зробили два черкаських грабаря). Він створений у 90-х роках ХІХ століття. У 1909 році тут розміщувався готель «Петроградські номери». Після революції будівлю передали музею Шевченка, а вже після набуття Черкасами звання обласного центру, тут містилися фінансове управління (на першому поверху) та радіокомітет (на другому). Згодом також розміщується редакція газети «Серп і молот».
Будинок №33 я залишив на кінець, через те, що вважаю його найгарнішим у місті. Так, тут немає пафосу найзнаменитіших черкаських будівель Блакитного палацу та РАГСУ, але є щось непритаманне іншим спорудам. Буває так, що проходиш сто разів біля будинку і начебто не помічаєш його, а потім звертаєш на нього увагу і дивуєшся йому так, начебто ти вперше бачиш взагалі цегляні споруди. Ось так і я вперше «побачив» прибутковий будинок Лисака-Гаркавенка (все тих же) теплої осінньої ночі. Досі пам’ятаю своє здивування, коли звернув помітив дивний, як для Черкас, балкон цієї споруди. Чомусь, саме цей дім для мене є уособленням всього дореволюційного міста. Пройдемось його коридорами. Споруджений будинок у 70-х роках ХІХ століття. «Прибутковим» він називався через те, що квартири, які розміщувались в ньому здавались мешканцям в оренду. У 20-30-х роках тут розміщувалась піхотна школа і тоді ж добудували корпус, що знаходиться ліворуч. Ще до війни школу перейменували в училище. А в роки другої світової дім слугував шпиталем як для німецьких, так і для радянських військ. До речі, сліди війни можна побачити і зараз на стінах будинку. У 60-х роках, деякий час в ньому містилось музичне училище (про яке вже йшла річ). А з 1964 року тут працює перша музична школа.
Йдучи далі зустрічаємо вже знайомий будинок Цибульських та споруда Медичного коледжу, на місці якої раніше містився дім купця першої гільдії Житомирського А.Л. Пройшовши перехрестя зустрічаємо «Юний технік» (на місці колишнього торгового дому Зільберманів та братів Тиверських), а ще далі, на місці сучасної «Ярославни» першу будівлю жіночої гімназії Самойловської. На місці сучасного Будинку зв’язку стояв власний дім вже згаданого грабаря Лисака, а потім третя міська школа.
Пропоную в цій статті освітити ще один будинок, а більш докладно оглянути споруди вулиці в іншому розділі. Це дім Лисенка. Його звели в кінці ХІХ століття. Кошти на будівлю виділив грабар Лисенко. Спочатку тут містилась Перша музична школа, а потім приватна чоловіча гімназія. У 1914 році в будівлю переїжджає військовий шпиталь (відлуння Першої світової), а згодом (певно після революції) міський архів та краєзнавчий музей. Після другої світової тут дає вистави драмтеатр, а пізніше розміщується Будинок офіцерів. З перших років незалежності в будинку містилась редакція газети «Вечірні Черкаси», а зараз, як бачите, банк.
До розбудови міста у повоєнні роки, вулиця закінчувалась Сінною площею, яка розташовувалась між вулицями Бульварною (Благовісна) та Надпольною (Ільїна). Пізніше була продовжена через територію військової частини, проходить під залізничним мостом і вливається в вулицю Оборонну.
